Мир хатам, війна палацам

Представник Францii просив аудiенцii негайно, ту ж мить! Навiть коли б у цього французького торговельного агента всього дiла було – придбати мiшок сухих украiнських груш або спродати партiю французького чорносливу – однаково, це б символiзувало початок мiждержавних зносин, i передчуття цього iсторичного факту ронило в душу голови Центральноi, проте ще не державноi, Ради дещицю пихи…

– Кажiть! – над силу вимовив Грушевський. – Ту ж мить!..

У цю мить Грушевський, вже й справдi, вiдчув себе главою не майбутньоi – тiльки запроектованоi, а держави пристойноi, як годиться.

Був вiн мало не тридцять рокiв професором – людиною чистоi науки, i науки не точноi – iсторii, i тому позначався схильнiстю до мрiй, марень та нестримного фантазування.

Втiм, пiдстави для марень, звичайно, були.

Адже претендував вiн очолити державу вiд Дону до Сяну i вiд Курщини до Чорного моря. Росла на тих просторах пшениця – як нiде у свiтi; розкинулися плантацii цукрового буряка – бiльшi, нiж у всiх iнших европейських держав разом узятих; стояли лiси з дорогоцiнних промислових порiд дерев, текли незчисленнi рiки, багатi рибою, паслися череди молочних корiв та отари тонкорунних овець i вiдгодовувались на сало – свiтовоi, незрiвнянноi слави! – свинi беркшир, йоркшир та гемпшир.

А в надрах пiд цiею благословенною землею залягали невичерпнi поклади кам'яного вугiлля, залiзноi руди, марганцю i нафти…

Адже Украiна ще вiддавна, з часу постання життя на евразiйському суходолi, була мiсцем схрещення шляхiв не лише з варягiв у греки, а й з германцiв, романцiв та саксiв у монголи, турки та iнди: з Балтiйського та Нiмецького морiв – у море Чорне та Каспiйське.

З Атлантичного в Індiйський океан.

І професор уявляв вже собi в цю хвилину, як посли свiтових держав поспiшають до нього на аудiенцiю один перед одним, товпляться в передпокою, огризаючись один до одного i вiддавлюючи один одному мозолi.

Поки секретарка переказувала запрошення французькому представниковi – прибути зразу, Грушевський заклопотано давав лад паперовому безладу на столi.

Але розкиданих гранок «Короткоi iлюстрованоi iсторii Украiни» вiн не прибрав, навпаки, добув iз шухляди ще цiлу купу i в поетичному хаосi розкидав де попадя: представник фривольноi Францii повинен був вiдразу вiдчути, що мае дiло з людиною заклопотаною, до того ж i вельми вченою.

– Ідiть, панно Софiе! – наказав вiн. – Зустрiнете, як годиться.