Мир хатам, війна палацам

Перший посланець свiту

1

Софiя Галечко широко розчинила дверi, зробила крок набiк i одночасно виконала щось середне мiж вiйськовим поворотом через лiве плече та елегантним реверансом.

Ту ж мить слiдом за нею пурхнув у кiмнату мсье Енно.

Посланець цивiлiзованоi Францii був зодягнутий з виключною, французькою елеганцiею – «комiльфо».

На мсье Енно були мистецьки вiдпрасованi панталони – чорнi в бiлу нитку, галстук «парi суар» з величезним фальшивим дiамантом та строга чорна вiзитка – з модною осиною талiею.

В руцi вiн тримав «котелок» останнього паризького фасону, тобто з такими маленькими крисами, що за них майже неможливо було вхопитися пальцями. Тримав його мсье Енно у випростанiй руцi – у широкому жестi гарячого душевного привiту.

Так – з широко розкинутими, неначе для обiймiв, руками – мсье Енно полинув через просторий кабiнет, ледь торкаючись носками наймоднiших черевикiв «вера» дорогоцiнноi колекцii украiнських килимiв на пiдлозi.

Грушевський наперед вирiшив – в iм'я додержання престижу високоi установи, яку вiн очолюе, та й шануючи себе як ученого з свiтовим iм'ям, – зустрiти iноземного представника з належною гiднiстю.

Вiн мав сидiти, занурившися з головою в папери, – коли той з'явиться на порозi, звести голову – коли той переступить порiг, пiдвестися – коли посланець цивiлiзованого свiту зупиниться бiля порога.

Але все вийшло не так.

Якась необорна сила поза волею професора пiдкинула його над крiслом наче пружиною i кинула вперед – наче ядро з гармати.

Що не кажiть, а був вiн лише майбутнiм головою ще не iснуючого уряду тiльки уявноi держави, а поспiшав до нього в найпривiтнiшому пiруетi посланець одноi з чотирьох наймогутнiших у свiтi держав.

Мсье Енно, пошпуривши «котелок» геть у крiсло, потис професорову руку раз, але професор не вiдпускав, вхопившися за його руку своiми двома. Тодi мсье Енно потис другий раз, потис i втрете, – i так вони i стояли посеред кiмнати, трусячи один одному руки.

Притому вони обидва приказували слова палкого привiтання.

Мсье Енно говорив:

– Мсье! О мсье! Така висока честь!..

Грушевський:

– Вельми щасливий… мое поважання… приймiть моi запевнення… сердечно… душевно… щиро…

Посланець Францii говорив росiйською мовою. Голова украiнськоi Центральноi Ради – французькою: прононс у нього був такий собi, професорський, i кожного слова вiн дошукувався в пам'ятi гiмназичних часiв, екаючи та мекаючи.