Мир хатам, війна палацам

Але спiв урвався, гармошка полетiла геть, i Наркис заревiв:

– Ах ти ж… гегемонт! Та я тебе зараз…

В цю мить на руцi в Наркиса повис Данило. Фаркнувши, як пес на муху, Наркис тiльки повiв рукою, – i вдруге за перший день свого одруження вмившися кров'ю, Данило покотився долi, геть пiд кущi.

– Гвалт! – репетували жiнки. – Смертовбивство! Рятуйте!

– Максиме! – гукнув старий Бриль. – Разом!

Але замiсть щуплого Колиберди на пiдмогу пiдскочив Харитон Киенко. Це ж таки вiн накликав сюди скаженого Нарциса i тепер мусив давати лад, хоч би й головою наклавши:

– Ах ти ж босяцюро! Так ти наших бити! Ну, нехай я не буду Харитон…

Вiн не докiнчив i впав, як пiдрубаний.

– Батьку! – гукав Данило, зводячися й втираючи кров. – Берiться з Харитоном ззаду, а я – спереду!

Вони кинулись втрьох, та раптом iх стало четверо: з вулицi якраз з'явився якийсь дядько в брилi, з селянськими саквами через плече. Вiн зайшов повагом, непохвально похитав головою на бiйку, тодi поклав сакви на землю, поплював на руки i кинувся спереду воднораз з Данилом.

Приступ вчотирьох, нарештi, був щасливий. Особливо тому, що до чотирьох приеднався п'ятий: старий Колиберда. Ростом Максим сягав анархiстовi тiльки до пояса i зразу ж хитро з цього скористався. Вiн ухопив Наркиса руками пiд колiна – i козарлюга нарештi повалився долi.

Отут йому й був край. Писком його тицьнули в грядку, руки йому завернули за спину i миттю спутали Даниловим очкуром, а ноги спеленали дядьковим широким поясом.

Тодi – пiд загальне схвалення – Максим власноручно спустив анархiстовi штани, а Іван взяв у руку рiзку з березового вiника.

Притому старий Бриль оголосив i умови екзекуцii:

– Пороти будемо, аж поки заприсягнеш, шаромижнику, що бiльше своеi паскудноi пiснi на Печерську не спiватимеш… Лiчи, Оксентiю, скiльки витримае, – ти у нас арифметик, за земелькою вболiваючи. А ти, Максиме, наготуй i собi замашноi: змiниш мене, як впарюся, або як рiзка на лико посiчеться…

Дядько, названий Оксентiем, вiдразу ж взявся вiдраховувати – раз, два, три… Дядько Оксентiй не був у дворi чужий.

Був вiн братом Меланi Брилевоi, уродженоi Нечипорук, з села Бородянки, п'ятдесят верст за Киевом. А приiхав до мiста дядько Оксентiй в недiлю рано на базар: придбати пуд гречки на посiв та розпитатися помiж людей про новини. Рахував вiн, загинаючи пальцi на руцi, i мiж ударами витирав пiт з чола.