Мир хатам, війна палацам

Бо, поза непримиренним розходженням iх поглядiв на шляхи нацii у майбутне – православ'я та католицизм, – кожний з них обох, силою вдачi своеi, не вмiв терпiти поруч iз собою на чолi справи будь-кого iншого, навiть найщирiшого однодумця. І кожний з двох ревниво вiдштовхував другого та тяжко заздрив йому – його обдаруванням, його авторитету, його зв'язкам, його успiхам, ба й неуспiхам, його славi й неславi – ревнував i заздрив i вдень, i вночi. Але обiйтись один без одного вони не могли: вони були, як двi обочини одного шляху.

– Мое поважання, пане професоре, – заговорив першим Шептицький, ще раз на iнакший манiр, тоном людини на рiвнiй нозi, вiтаючи господаря. – Цулецт! Нарештi нам привелося зустрiтися! Але, Єзус-Марiя, за яких обставин!

На словi «Єзус-Марiя» обидвi тiлоохоронницi стисли долонi i побожно похилили пiдборiддя до кiнчикiв пальцiв: дарма що святi iмена зiйшли з уст святого отця, iх вимовлено всуе, i слiд вознести Боговi молитву о прощення – да не залiчиться це святому отцевi во грiх.

– Пуртан, – зразу ж додав Шептицький зовсiм свiтським тоном i вже не по-нiмецькому, а по-французькому, – обставини, за яких ми з вами мали зносини останнiй раз, теж не були з надто гарних для пана професора…

Графиня Гагарiна, що з першого слова митрополита ближче наставила до нього свое вухо, згоряючи з цiкавостi до всього, що може почути, – збентежено блимнула очицями. Та збентеження в поглядi змiнилось на подив, на неприховане обурення.

Графиня була шокована: що чуе вона? Святий отець, найвищий аристократ духу, говорить мужицькою, хлопською, малоросiйською мовою! Шокiнг! В пiтерських салонах – графиня, певна рiч, не визнавала назви «Петроград», а тiльки «Санкт-Петербург», «Петербург», «Пiтер», – у великопанських домах святий отець, граф Шептицький, для розмов з росiянами-аристократами вдавався до мови французькоi з прононсом паризького гамена або до нiмецькоi – якою володiв не гiрше самого Гете. І раптом – хамський, хохлацький воляпюк!..

Грушевського вiд слiв Шептицького теж зсудомило. В словах митрополита був натяк на обставини не зовсiм зугарнi; i те, що вiн дозволив собi нагадати про них при першому ж словi, – свiдчило, що вiн збираеться якимсь чином повернути iх собi на користь.

А обставини, на якi натякав Шептицький, були такi.

Професор Грушевський очолював украiнське культурне життя того часу – по обох берегах Збруча.