Радянський спецзв'язок

Такi напiвкомплекти були виготовленi до середини червня 1936 року лабораторiею ВУЗ i випробуванi на зв'язку мiж рiзними пунктами Москви. Однак у ходi iспитiв поряд з явними достоiнствами устаткування були виявленi iстотнi недолiки технiчного характеру (перекручування мови, прослуховування робочих частот, вiдсутнiсть сигналiзацii, неможливiсть контролю роботи i перевiрки режиму ламп тощо).

Головна ж проблема полягала в тому, що лабораторiя-виготовлювач могла робити таку апаратуру тiльки у виглядi макетiв.

Був потрiбний принципово новий пiдхiд до вирiшення проблеми, оскiльки на той час стало очевидно, що ВЧ апаратура (СМТ-34 тощо) не забезпечувала таемностi переговорiв через такi причини:

– розмови легко прослуховувались на мiжмiських станцiях НКЗ при наявностi спецiальноi вимiрювальноi або ВЧ апаратури;

– iснувала можливiсть прихованого пiдключення на будь-якому лiнiйному контрольному пунктi НКЗ або безпосередньо до лiнii та контролю всiх переговорiв за допомогою нескладноi апаратури (наприклад, довгохвильового радiоприймача);

– була висока ймовiрнiсть прийому розмов на радiоприймач з антен, розташованих поблизу мiжмiських лiнiй, по яких органiзовувалися канали ВЧ зв'язку;

– були можливi переходи розмов, що велися по лiнiях НКВС, на лiнii НКЗ (взаемнi переходи при незначних ушкодженнях кiл, асиметрii i замiнах).

Прийнявши до уваги той факт, що декiлька органiзацiй iнших наркоматiв (оборони, зв'язку, важкоi промисловостi) уже протягом 3—4 рокiв займалися питаннями секретноi телефонii, керiвництво вiддiлення урядового зв'язку ГУДБ НКВС до кiнця лiта 1936 року дiйшло висновку про необхiднiсть термiнового замовлення на розробку та виготовлення за визначеними технiчними умовами пристроiв, що засекречували би телефоннi розмови.

Найважливiшими з умов були можливiсть сполучення з наявною ВЧ апаратурою та урахування специфiки експлуатацii станцiй урядового зв'язку.

У тi часи единим методом забезпечення достатнього маскування мови при прямому прослуховуваннi лiнiйноi передачi були такi методи перетворення мовного сигналу:

1.

Інверсiя всього спектра мови (апарат одержав назву iнвертора). При цьому найнижчi частоти мови ставали високими, а високi – навпаки. Всi iншi частоти перемiщалися щодо центра смуги спектра. На початку першого перiоду цей спосiб мав широке застосування у нас i нiмцiв. Нiмецькi фахiвцi любовно називали його «наш маленький iнвертор».