Російська криптологія

Так, якщо для алфавiту i «суплемента» шифропозначеннями могли бути рiзнi числа, то для iнших роздiлiв – лише числа, що закiнчувалися нулями: 700, 750, 720, 4000 тощо. Взагалi для кожноi подальшоi частини словника характерна була все зростаюча значнiсть шифропозначень.

Цi шифри мали велику кiлькiсть пустушок, що вводилися з метою ускладнення шифру. Могли вводитися помилковi додатковi цифри, що також не мали сенсу, але не входили до числа пустушок. У правилах користування шифрами, хоча вони були ще дуже короткi, явно проступала тенденцiя до використання при шифруваннi навiть невеликих текстiв значноi частини або навiть бiльшостi словарних величин.

Як шифропозначення використовувалися майже виключно цифри на вiдмiну вiд шифрiв першоi чвертi столiття, коли в цiй ролi частiше виступали рiзнi iдеограми. У новому типi шифрiв вони застосовувалися вкрай рiдко та лише для позначення «персон».

Проте разом iз цими шифрами продовжували активно використовуватися i шифри старих зразкiв, в яких був лише алфавiт iз шифропозначеннями, – цифрами, буквами або химерними старовинними iдеограмами, такими, наприклад, як у раннiй «цифирной азбуке» для листування з Григорiем Волковим i князем Куракiним.

Розробники шифрiв у цей перiод вже знали, що частота використання голосних букв у мовi вища, нiж приголосних. Тому в 1730-1740-i роки в нових шифрах голосним обов'язково вiдповiдало по декiлька шифропозначень, приголосним – одно-два. Спостерiгалися спроби запису шифротексту без роздiлень шифропозначень крапками (що ранiше було абсолютне виключено) або з роздiленням iх фальшивими крапками.

Спосiб розшифрування в правилах обмовлявся заздалегiдь. Приклад такого зашифрування наведений у «цифирной азбуке» для листування з державним вiце-канцлером графом Воронцовим.

Це був шифр простоi замiни, де буквам кирилицi вiдповiдали двозначнi цифровi шифропозначення, причому голосним додано по шiсть шифропозначень, приголосним – по два. У правилах сказано: «Сею цифирью писать двояким образом, без точек, и с фальшивыми точками, которые как бы расставлены не были, токмо для разбору всегда по два номера брать надлежит».

Шифропозначення в цей перiод вибиралися завжди за певними порядковими алфавiтними схемами, що, зазвичай, не сприяло надiйностi шифрiв. Наприклад, цей шифр виглядав так:

А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У…

11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29…

40 57 58 59 60 41 74 75 42 80 81 82 83 43 44…

62 …. 63 …. 64 ….. 65 …. 66…

85 …. 86 ….