Російська криптологія

87 ….. 88 …. 89…

99 …. 98 …. 97 ….. 96 …. 95…

56 …. 55 …. 54 ….. 53 …. 52…

Слово «УЖГОРОД» можна зашифрувати таким чином: 441.7592.426.5.315; 8.974.1.488.266.560 тощо.

З початку 1730-х рокiв у Росii спостерiгався перехiд вiд алфавiтних кодiв до неалфавiтних. У алфавiтних кодах вiдкритий текст i шифропозначення (власне код) нумерувалися паралельно один одному. Вiдхилення вiд цього порядку хоча i були, але практично дуже незначнi i мало впливали на пiдвищення надiйностi або, як прийнято говорити, стiйкостi коду.

Мабуть, розробники шифрiв вiдзначили, що такий паралелiзм iстотно полегшував вiдновлення вiдкритого тексту i самого коду, оскiльки правильне вгадування деякого числа шифропозначень дозволяло упорядкувати в алфавiтi шифропозначення iнших словарних величин.

Зрозумiло, що уникнути такоi слабкостi коду можна було шляхом перемiшування шифропозначень. У цих випадках для полегшення процесiв зашифрування та розшифрування необхiдно було скласти «шифрант» i «дешифрант» – частини коду, призначенi вiдповiдно для зашифрування та для розшифрування.

У шифрантiв алфавiтному порядку розташовувалися елементи вiдкритого тексту (шифровеличини), тобто букви, склади, слова, словосполучення, а у дешифрантiв порядку зростання – шифропозначення, якщо вони були цифровi. Якщо ж вони були буквенi, то у дешифрантi шифропозначення також розташовувалися в алфавiтному порядку. Проте в шифрах цього другого типу буквенi шифропозначення були вкрай рiдкiснi, вони траплялися лише iнодi в окремих частинах шифрiв, наприклад, у суплементi.

У цей перiод у розробникiв шифрiв з'явилося явне прагнення додати кожнiй буквi алфавiту у шифрi якомога бiльше шифропозначень. Проте всi цi шифропозначення мали одну дуже велику ваду: вони писалися пiдряд, що давало змогу легко iх розкрити. Так, наприклад, «цифирная азбука» для листування з бароном Кейзерлiнгом, вiдправленим до Польщi у груднi 1733 року, мала такий вигляд:

А 11 12 13 14 15

В 16 17 18 19 20

…

Z 131 132 133 134 135

У невеликому суплементi цього шифру кожнiй величинi вiдповiдали по два шифропозначення, вибранi пiдряд у числовому ряду тризначних цифр: 260, 261 тощо.

А у ще одному шифрi камергера графа Льовенвольда кожнiй буквi латинського алфавiту вiдповiдае навiть по 10 шифропозначень:

А 12 13 14 15 16 17 18 19 20 321

В 21 22 23 24 25 26 27 28 29 332

С 30 31 32 33 34 35 36 37 38 343 тощо.