Російська криптологія

Канцлер i вiце-канцлер давали вказiвки щодо створення нових шифрiв, замiнi застарiлих, забезпечення шифрами кореспондентiв – дипломатiв, военачальникiв, iнших державних дiячiв. Безпосередньо iм докладалися звiти про створення нових шифрiв i здобич iноземних шифрiв.

Стосовно росiйських «цифирных азбук» i ключiв 1700-1720-х рокiв, то вони були шифрами замiни, де елементи, вiдкритого тексту, якi надалi будемо називати шифровеличинами, замiнюються умовними позначеннями – шифропозначеннями. Тексти, якi шифрувались, писалися на росiйськiй, французькiй, нiмецькiй i навiть грецькiй мовах.

У рiзних шифрах шифровеличинами виступали окремi букви, слова i стандартнi вирази.

Як шифропозначення використовувалися елементи, як правило, алфавiтiв, що спецiально складалися з цiею метою, якi могли бути буквами кирилицi, латиницi, iнших абеток (наприклад, глаголицi), цифри, особливi значки. Частина з таких значкiв, що мали iнодi химернi контури, були нейтральнi за значенням, iншi ж були символами, до нашого часу майже абсолютно забутими та вiдомими лише вузькому колу осiб, а в ту далеку епоху несли певне смислове навантаження.

До цих останнiх вiдносилися й астрологiчнi символи планет, що одночасно були й символами металiв.

У шифрах петровськоi епохи уживалися тiльки iндо-арабськi цифри, що з'явилося, ймовiрно, наслiдком того, що саме Петром I на початку XVIII ст. була виведена з уживання архаiчна буквена кирилична нумерацiя, що застосовувалася до цього. Реформував Петро i кириличне письмо, ввiвши новий вигляд шрифтiв, якi визначають сучасну зовнiшнiсть росiйськоi писемностi.

Проте старi графеми продовжували використовуватися як тайнопис.

Вживалися як шифропозначення i буквенi поеднання. Таким чином у той час в Росii використовувалися однобуквенi, двобуквенi, цифровi, буквено-складовi шифрозамiни. Першi державнi шифри були шифрами простоi або взаемно-однозначноi замiни, в яких кожнiй шифровеличинi вiдповiдало тiльки одне шифропозначення, i кожному шифропозначенню – одна шифровеличина.

У росiйськi шифри даного перiоду, як правило, вводяться «пустишки» – шифропозначення, яким не вiдповiдае жодний знак вiдкритого тексту. Хоча зазвичай для цього використовувалося всього 5—8 шифровеличин як пустушки, зрозумiло, що введення iх у шифротекст, який виходив у результатi замiни елементiв вiдкритого тексту шифропозначеннями, вiдображало прагнення творцiв шифрiв осмислити дешифрування шифролистування.