Княгиня і хан

Непомiтно пiвнiчно-руська народнiсть почала перетворюватися на самостiйну великоруську народнiсть. Утворювалися новi звичаi, традицii. Це в тих краях виникне за Юрiя Долгорукого маленька фортеця з фiнською назвою Москов, що згодом стане центром Московськоi Русi, a ще пiзнiше – i центром держави пiд назвою Росiя. І цю нову Русь на пiвночi та сходi разом iз тамтешнiм людом творили й переселенцi з Киева, i край той на вiки вiчнi стане iхньою батькiвщиною.

Вiд уманцiв, якi ранiше перебралися до Ростова, Владимира, Суздаля чи Рязанi (ii удiльне князiвство згодом увiллеться до Ростово-Суздальського) надходили вiстi утiшнi: мовляв, i ви, земляки, перебирайтеся сюди, тут жити краще, та й ворогiв немае…

Батько Євпраксii, удiльний князь уманський Веслав, перебиратися в далекi й чужi краi не квапився.

– Наш рiдний край тут, – казав бувало. – І Уманя наша тут. І ii треба берегти, а не нову отчину шукати. А що вороги у нас водяться, так вони всюди водяться – не переводяться. Бо де ви бачили край без них, без ворiженькiв? Прийдуть вони i в Рязань iхню чи в Суздаль i Ростов – ось побачите…

І як у воду дивився: бiда – ще страшнiша за половецьку – прийде i в Рязань, але то буде пiзнiше, як припреться хан Батий з ордою людоловiв…

У тi часи в Уманi було, як у пiснi козака Климовського[2 - Климовський Семен (роки народження i смертi невiдомi) – украiнський козак-пiснетворець кiнця XVII – першоi половини XVIII ст.

Автор популярноi пiснi «Їхав козак за Дунай». На основi скупих бiографiчних даних про Климовського росiйський письменник О. Шаховський написав у 1812 р. оперу-водевiль «Козак-вiршувальник».] «Їхав козак за Дунай». Хоч ii буде написано через вiки пiсля подiй, що ми iх описуемо, але так було в Украiнi чи не споконвiку:

Їхав козак за Дунай,

Сказав: «Дiвчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй!»

«Постiй, постiй, козаче,

Твоя дiвчина плаче,

Як ти мене покидаеш, —

Тiльки подумай!»

«Бiлих ручок не ламай,

Ясних очок не стирай,

Мене з вiйни зi славою

К собi ожидай!»

«Не хочу я нiкого,

Тiльки тебе одного,

Ти будь здоров, мiй миленький,

А все пропадай!.

.»

І Євпраксiя чекала з походу коханого, рязанського княжича Федора, як ще ранiше чекала з походу батька (а коли й одночасно iх обох виглядала з високоi фортечноi стiни). І на свiт бiлий вона з’явилася, коли батько ii був у черговому походi i мiг не повернутися.

І прийшов на Русь перший зимовий мiсяць, званий студнем.