Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Амазонка. Киiв–Соловки (збiрник)

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

Нова книжка Валентина Чемериса присвячена поетам ХХ столiття, iмена яких стали символами великоi жертовноi любовi до Украiни, незламностi духу, правди й боротьби.

Що спонукало Олену Телiгу, героiню повiстi «Амазонка», вишукану красуню-аристократку, не менш прекрасну поетесу, яку називали новiтньою Лесею Украiнкою, ступити на кривавий шлях боротьби за визволення Батькiвщини? Письменник зображуе жiнку, що вмiе i страждати, i радiти, i бути нiжною, але коли перед нею ворог – стае хороброю та незламною.

Такою й зустрiла Олена свою смерть у горезвiсному Бабиному Яру в Киевi в лютому1942 року, де ii, патрiотку, члена ОУН, розстрiляли нiмецькi фашисти.

Про трагiчну долю чотирьох поетiв: Крушельницьких – батька Антона й сина Івана, та Вороних – батька Миколу й сина Марка, про iхне життя, творчiсть, любов i загибель пiд час сталiнського «Великого терору» 1930-х рокiв читач дiзнаеться з роману-есе «Киiв – Соловки».

Валентин Лукич Чемерис

Амазонка

Киiв – Соловки

© В.

Л. Чемерис, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

Амазонка

Повiсть iз життя Оленки Шовгеновоi, яка стала Оленою Телiгою

Амазонки…

Так, так, вони, незбагненнi ось уже чи не тисячу лiт. У грецькiй мiфологii – жiнки-войовницi, жiнки-вершницi. (На всяк випадок: озброенi!)

Або ще амазонки – войовничий народ, що складався лише з… жiнок. Із самих лише жiнок.

Ну й греки! Такому «народовi» можна лише поспiвчувати – що без чоловiкiв. (Як, мiж iншим, i чоловiкам, якщо такi – не доведи Господи, – чомусь опиняться без жiнок!)

В Украiнi – це чарiвна жiнка, яка присвятила чоловiкам найпоетичнiшi рядки, поетеса i…

І – войовниця. Як i годиться бути амазонцi.

Все свое коротке – амазонки рано гинуть, бо – жертовнi – наша украiнська Амазонка, про яку далi пiде мова, провела на невидимому бойовому конi – боронила рiдну Украiну. І загинула, як i належить гинути амазонцi – на переднiй лiнii боротьби.

Хотiла йти «крiзь сiчнi в теплi квiтнi», «крiзь бiль розлук у радiсть стрiч…»

А довелося йти крiзь лютий Лютий. «Вiтри вiють безперестанку. – Пише з Киева в останньому листi. – Мороз такий, що всi ми ходимо, як святi Миколи або снiговi баби… Замерзае вода у водопроводi, зi свiтлом все роблять рiзнi експерименти… Пальта в нас всiх неймовiрно легкi… Одним словом: „снiг i вiтри над моею вiтчизною“.