Княгиня і хан

Княгиня i хан

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

В одному з останнiх романiв Валентин Чемерис (1936–2016) пише про рязанську княгиню Євпраксiю i хана Батия, онука завойовника Чингiсхана, воiна i також завойовника… У сiмнадцять вона вийде замiж за княжича Федора, через рiк народить йому сина, а ще через рiк ii чоловiк на чолi посольства вирушить у ставку Батия. Хан, дiзнавшись про незвичайну вроду жони Федора та бажаючи принизити гiднiсть руського князя, зажадав, щоб вiн привiв дружину до його намету.

Ображений Федiр вiдмовився i був убитий за наказом Батия. Татари увiрвалися в мiсто, жорстоко розправляючись з мешканцями. Живою мала залишитися лише княгиня Євпраксiя – так повелiв Батий… Текст подано в авторськiй редакцii

Валентин Лукич Чемерис

Княгиня i хан

Історичний роман

Текст подано в авторськiй редакцii

Пролог

І чудовисько хоче любовi

Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй.

    В. К. Тредiаковський

Жило-було на бiлому свiтi одне Чудовисько[1 - Чудовисько – жахлива фантастична iстота, потворне страховище; так кажуть i про людину з негативними рисами й такими ж моральними якостями, надзвичайно жорстоку, люту i т.

iн. (За тлумачним словником украiнськоi мови) (Тут i далi прим. авт.).]… А втiм, не одне. Чудовиська у нас завсiди щедро водяться – не переводяться. І не жило те Чудовисько, а просто було. Існувало. Не живе, але й не мертве. Це Красуня жила. Та, яку згадане Чудовисько переслiдувало, жадаючи «спiзнати ii красу».

І ось як усе було i як воно колись закiнчилося. Хоча – чому колись? Хiба тепер красунь немае? А коли е, то е й чудовиська, до неi ласi. Бо, як сказано в одному стародавньому манускриптi, «Чудовисько завжди знайде Красуню, бо не може заспокоiтись, що, крiм нього, Чудовиська, у свiтi бiлому чомусь е ще й Красуня i належить вона iншому, тому Чудовисько неодмiнно забажае ii спiзнати i «потiшитись ii красою», тож Красуню вiд Чудовиська може врятувати лише ii смерть…»

Хоча бувае i навпаки, як то сталося-трапилося, коли красуня Кюрбелдiшин-хатун смертю покарала в першу шлюбну нiч найбiльшого завойовника тих часiв… Так, так, самого Чингiсхана.

І хоч iсторiя ця не з наших днiв – минуло вже чи не тисяча лiт, – але вона все одно сучасна, бо в усi часи iснували красунi й чудовиська. Існують вони й сьогоднi, iснуватимуть i завтра-позавтра. І завжди чудовиська жадають потiшитися вродою красунь.