Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Але за цим снiгом i вiтрами вiдчуваеться вже i яскраве сонце i зелена весна… Дожити б…»

Саме цiеi Весни i цього Сонця вже не побачила. Бо сама собi вибрала – i напророчила – таку смерть.

І в павутиннi перехресних барв

Я палко мрiю до самого рання,

Щоб Бог зiслав менi найбiльший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання…

Пролог

Вона була така весняна…

Розцвiтають кущi ясмину,

Грае сонце в височинi:

Чи зустрiну, чи не зустрiну?

Чи побачу тебе, чи нi?

І куди б скерувати кроки,

Щоб тебе я могла знайти?

Тiльки бачу – iде високий,

Приглядаюсь, чи то ж не ти…

І не вiтряно, i не хмарно, —

Все заповнить весняний смiх!

Цiлий день я проброджу марно,

Не зустрiвши очей твоiх.

Та зате серед ночi, любий,

В весняному мойому снi, —

Поцiлуеш моi ти губи

І щось нiжне шепнеш менi…

Першою з ii опублiкованих поезiй i стала поезiя «Розцвiтають кущi ясмину…». Вона з’явилася в «Лiтературно-науковому вiснику» Дмитра Донцова у 1928 роцi, коли авторцi вже виповнилось двадцять два роки – юна поетеса довго не давала до друку своi творiння, аж доки друзi без ii згоди не вiдiслали потай поезii до редакцii журналу, де вони вiдразу ж – на превеликий подив авторки – й з’явилися.

Ім’я iй було дане Олена.

Вважаеться, що це iм’я – Олена – вiд грецького iменi Helena. А Helena вiд hele – сонячне свiтло.

Або вiд helene – смолоскип.

А в цих двох словах – сонячне свiтло, смолоскип – вся вона.

Бо й була такою для свiту, для людства – сонячним свiтлом (вiд того, що вона прийшла до роду людського, на планетi Земля стало бiльше сонячного свiтла).

І смолоскипом вела рiд людський крiзь темряву ночi до свiтла. І згорiла, як згорае смолоскип, повнiстю вiддавши свiту свое свiтло.

Тi, хто знав Олену Телiгу, згадуватимуть потiм: була це жiнка чарiвна, повна iндивiдуальноi жiночоi принади. Говорила глибоким альтовим голосом i смiялась часто закотисто. Мала приемнi риси обличчя, рiвний нiс, виразнi уста й живi очi, що вмiли кидати блискавицi. Була вище середнього зросту, шатенка, рiвномiрноi будови i пристрасно любила танцi.

«Сьогоднi кожний крок – хотiв би бути вальсом…» А в життя вона входила, «як в безжурний танок…»

Була вiдважна й одверто висловлювала думки. Любила жартувати i вмiла яскраво передавати своi погляди на людей… Розсипала свою «зайвину перлисто», «комусь там дотик рук, комусь гарячий смiх…»

Ще авторка спогадiв додае:

«Вмiла вдягатися з вишуканим смаком i любила бути добре вдягненою».