Старший боярин (збірник)

І Гордiй раптово схопився i виструнчився на повний зрiст у своiй постелi, подивився вгору, де була щiлина у почорнiлiй стрiсi, мабуть, утворена вiтрами, уся тепер налита сонцем. Подивився i сiв так само раптово. І, швидко вбираючися, усмiхався i приказував: «Ото так завдання… Ну, ну, справдi завдання!»

А коли увiйшов у хату, то тiтка розставляла обiд на столi, застеленiм свiжою скатертиною: i борщ з курятиною в зеленiй мисцi, i курятину в бiлiй квiтчастiй тарiлцi, i вареники, запеченi з сметаною у високiй жовтiй макiтрi, i затiрку з молоком, i ложки, i виделки, покладенi в тих мiсцях, коло яких мали сидiти трапезники, i паляницю високу, бiлу, аж сонячну, на рушнику, з ножем, напоготовленим до чину, Все-все, що Гордiй побачив, пiдхопило його почуття i понесло в приемнi високостi рiдних звичаiв, де кубляться всякi тумани, повсталi з казок чарiвноi давнини.

У хатi було вимазано, долiвка притрушена сухим сiном, i лави навколо стола i попiд стiнами аж до мисника застеленi килимками, навмисне для цього витканими у Петра Лабая. І жердка, i пiл бiлiли пiд святковими ряднами, що пахли сонячним промiнням i береговими вiтрами.

Гордiй, забувши, що не вмивався, для ради недiлi поцiлував тiтцi руку i сiв до столу. Вона теж, не зауваживши небожевого прогрiху, сiла i, перехрестившись, сказала:

– Господи, благослови своiм духом святим.

І обое iли мовчки якусь хвилину, а потiм тiтка пiдвела голову до небожа.

– Сьогоднi вранцi, ще як ти спав, була я в батюшки i прохала там, аби не гнiвалися, бо ти прийдеш з одвiдинами до них аж через тиждень.

Не хочеться менi показувати тебе такого, як зараз. Бо ти аж свiтишся вiд своеi отiеi науки. Треба тебе вилюднити трохи, щоб не смiялися панянки одукованi.[15 - «панянки одукованi» – освiченi, вихованi (заст).]

– То ви були в попа?

– Кажу ж тобi, що була.

– Чи ви не доглядiли часом, чи в них на хатi коло вивода стрiха не розшита?

Тiтка подивилася на небожа пильно-пильно, а далi й промовила:

– Не доглядiла.

Чуже господарство для мене зась, i я, не прохана, нiколи не клопочуся нi людськими радощами, нi людським добром.

Гордiй побачив, що зачепив тiтчину господарську всеосяжнiсть за якусь незриму ниточку, схаменувся i перевернув на друге:

– Та то я хотiв сказати, що бачив на самiм вершечку нашоi клунi велику дiрку в снiпках. Пiд час бурi крiзь неi, мабуть, дощ iде.