Старший боярин (збірник)

Дiд помаленьку злiз i, пiдiйшовши до лiвого коня, поправив наритник[25 - Наритник – елемент кiнськоi збруi.], який дуже високо пiдскочив на задку коло хвоста. І, сказавши:

– Та Горностая, Боже борони, не зачiпайте, а Азiята можна вряди-годи поторкувати, – пiшов до двору Корецькоi, щоб через яр перебратися до священиковоi садиби.

І, коли став на достатнiй вiдстанi, панна почала:

– Ми, здаеться, з вами познайомилися проти недiлi вночi, але це нехай вас не зобов'язуе й надалi провадити знайомство у такий спосiб.

І, вiдчувши, що може щось вийти невиразне, швидко додала:

– Ми не дiти i не звiрята, аби не здавати собi справи з того, що було. Я одружуюся, а старшого боярина у мого молодого немае. Сiдайте сюди на бричку, i поiдемо до мого нареченого, я вас познайомлю.

– Вибачайте, будь ласка, я з дорогою душею згоджуюся, але не в такому виглядi, – i показав рукою до нiг.

– Тепер червень, i вигляд у всiх такий, усi працюють. Напевно, застанемо i пана Проня або коло бджiл, або коло робiтникiв.

Гордiй же, нiби демонструючи та вивiряючи, весело сказав:

– Погляньте, якi в мене ноги, якi в мене руки.

– Що ж, невеличкi i добре збудованi. Ну сiдайте, я хочу, щоб ви були старшим боярином у мого молодого. Тiльки пам'ятайте: всякi екстраваганцii[26 - Екстраваганцiя – вчинок або поведiнка, що не вiдповiдае загальноприйнятим звичаям, нормам, модi (фр).] геть, – додала вона таким голосом, який говорив, що господиня вживе всiх сил на те, аби тiльки екстраваганцii справдi опинилися геть. Гордiй же, особливого виразу слiв не чувши i не вiдкачавши холошi, не вiдсукавши рукавiв та узявшися за щиток брички та за ii спинку, розгонисто сiв бiля панни Варки.

Конi рушили. Вона ж, не дивлячись на нього, як перед тим на дiда Гарбуза, сказала:

– Застебнiть хвартух!

І в цю ж мить вiн почув свое становище не в дуже доброму станi. Вiдчув, що треба щось сказати, аби почуватися принаймнi рiвноправно настроем з нею. А тут ще кiнськi гриви розважали i не давали зосереджуватися. Вони вiд руху здригалися на шиях та закривали в одного зелену стьожку, а в другого червону.

Мабуть, повплiтанi дiдом. То знов викидалися наверх. Конi були такi високi, а бричка була така низька, що кiнськi вуха, здавалося, закривали небо i лiс.

– Шановна панно, ви, мабуть, почуваете, що менi треба щось сказати, аби розвiяти дурнуватий настрiй, який почав утворюватися помiж нами. Настрiй, який виходить нiби з нез'ясованостi моiх стосункiв, започаткованих до нас ще позавчора ввечерi.