Старший боярин (збірник)

І зробилося йому незвичайно досадно, i вiн, спершися на бричку, став дивитися просто в степ, не випускаючи з рук вiжок. І скiльки часу вiн простояв так, не бачачи перед собою нiчого, – хто зна? Але конi, пасучися, потягли його, i вiн схаменувся. Вискочив на бричку, справив iх на межу i поiхав спочатку поволi, а потiм пустив тюпки. Жито було таке високе, що часом било колосками по ногах, на яких трималися холошi, i досi закоченi. Але вiн не помiчав цього. І коли доiздив до царини, то побачив бiля верстового стовпа панну Варку.

Вона сидiла на ровi уже без польового мака на грудях i дивилася в поле, нiби виглядаючи його. Коло неi Гордiй припинив конi. Вона встала, пiдiйшла до них i, взявши Азiата за вудила, сказала:

– Злазьте та йдiть подержте!

Вiн швиденько злiз, пiдiйшов до неi i взяв того самого коня теж за вудила. Вона, сiвши, пiдiбрала вiжки. Гордiй вiдiйшов набiк, i конi з мiсця рушили швидким тюпаком. А панна Варка, обернувшися назад, гукнула:

– Приходьте завтра до попа неодмiнно о дванадцятiй годинi дня!

І ще щось, здаеться, говорила, та бричка гуркотом, а конi тупотом заглушили слова вдалинi.

Роздiл п'ятий

Ворота були зачиненi, i хвiртка на клямцi. Гордiй зрозумiв, що тiтка пiсля обiду погнала знову пасти корови i в дворi немае нiкого. Вiд цього явища йому здався день незвичайно тихий i широкий своею пусткою, але в якiй сонце не могло потовпитися – бувши надмiру великим, воно набирало величезних зусиль, аби розгорнутися на весь розмах своеi потуги. І, здавалося, воно почувало себе серед лiтнього дня так, як спiтнiлий, розпарений господар у маленькiй коморi, увiйшовши туди з поля дiстати з боднi сала.

Коли Гордiй пiдiйшов до криницi, у якоi на цямринах[29 - Цямрини – верхня частина колодязного зрубу, складена переважно з дерев'яних колод.] стояло повне вiдро води, то побачив пiд нею захекану чорну курку, що, одвернувши до тину черево, дивилася на парубка.

Але, коли вiн вихлюпнув з вiдра утоплену осу, аби вмитися, то курка зiрвалася i, кудкудакаючи, полетiла в садок.

Пiсля цього тиша в дворi не порушилася, а нiби аж млостю взялася вiд напруги затримати ще глибший супокiй. І хатнi дверi, що виставлялися якраз проти сонця, дихнули на Гордiя такою духотою, аж живиця потекла з сучкiв. І вiн з величезним полегшенням нагнувся до вiдра i побачив набряклий правий кiнець губи i кров засохлу в куточку уст, ще й трохи розмазану по щоцi. Вiн, важко зiтхнувши, сплюнув набiк i став умиватися i мити ноги, зливаючи воду у праву долоню.