Старший боярин (збірник)

А я стояла за причiлковим тином коло хати, та як прискочить, та як ухопить мене за руку, та так ниць i положив на сiдло, як i перший раз, кажучи: «Огiй, молодице, тодi я тобi нiчого не зробив, то тепер доведу краю!» І я перелякана прокинулася i зараз нiяк не можу заспокоiтися. То ти вже, дитино, iди i не барися, бо це сон поганий. Вiн може вiщувати якiсь подii i для нашого двору недобрi. Треба конче висвятити цього тижня подвiр'я, щоб потiм не стало запiзно.

І те, що вiн нiчого не говорив тiтцi про пригоду, i те, що вiн про неi вже не скаже, робило йому з тiтки людину хвору на слiпоту та ще й довiрливу, яку глупоi та невидноi ночi вiн потрапив вивести весною на Тясмин тодi, коли рушила перша крига.

І там, поставивши ii на велику крижину, сказав: «Як стукне пiд вами крижина об щось, тодi сходьте». І добре, як стукне вона об берег. А як це трапиться при зустрiчi з iншою крижиною серед рiчки? Що тодi буде глупоi та невидноi ночi з людиною, довiрливою ще й хворою на слiпоту? І те, що у йому сидiла ще й тривога про себе, яка не говорила ясно чого, але говорила настирливо, що треба спiшити. І вiн ii не мiг не слухати i поспiшав, кидаючи саму тiтку дома, давнiм лихом злякану. Все це робило з Гордiя самому собi такого жалюгiдного, неначе школяра забрiханого i перед учителями, i перед батьками. А що найголовнiше, то це те, що вiн добре знав, що всi цi настроi його покинуть тодi, коли перед ним розкинуться степовi простори i своiми межами i стежками покажуть напрямок до тiеi мети, до якоi вiн себе сьогоднi взагалi скерував. І Гордiй пiдiйшов до тiтки, i взяв ii зморщену i шорстку вiд працi, але теплу руку. Взяв, щоб на прощання поцiлувати. І враз сльози йому здавили горло i покотилися з очей на шкарубку, маленьку, спрацьовану руку. І чи тому, що тiтка вiдчула те, чи тому, що це було прощання, вона заплакала i говорила, цiлуючи його в голову: «Не забудь нiчого потрiбного. Вiзьми он ту палицю в кочергах, бо може трапитися у полi погана собака. І нехай несподiванка, що завжди виникае при сподiваному, стане тобi чи в дорозi, чи пiсля дороги початком доброi долi». А коли вiн був на перелазi i оглянувся, то тiтка Горпина стояла на сiнешнiм порозi i хрестила його на вiдходi. Вiн був у тiм костюмi, в якiм ходив до попа. Тiльки замiсть картуза на головi мав чорну смушеву шапку. І в правiй руцi був костур, взятий з кочерг, а пiд лiвою пахвою вузол з хлiбом та салом. І, коли вже зайшов за клуню, тiтка почала вгонити корови в повiтку.