Старший боярин (збірник)

А потiм унесла iм торiшнього сiна з клунi i, розвiвши водою яшного борошна, полила ним сiно. А давши iсти поросятам, пiшла в хату, замкнувши за собою на клямку i сiнешнi дверi, i хатнi. І стала серед хати перед iконами навколiшки молитися. І час iшов, i нiкому було його спостерiгати, i вже сонце було спущене на Рохмистрiвськi поля, i над ним небеса пiднiмали червону розпечену пащеку заходу, в яку воно через кiлька хвилин мало зсунутися з потемнiлоi землi. І тiтка Горпина, молячися, повернула голову до вiкна i побачила надворi вечiр i двi тополi, мiж якими чорнiли ворота ii двору з двома страшно червоно освiтленими верхами.

І нагадали вони iй тi дерева, що приснилися сьогоднi в полi, якi горiли вiд Пупаневого дмухання. І впала тiтка Горпина ниць, i зашептала: «Господи милосердний, не постав менi грiхом перед душею те, що i я перебувала так, як i всi люди свiтову рiч, молодiсть. І будь Гордiевi в дорозi i верстовим стовпом, i ясною стежкою; а мiж людьми на бесiдi, коли потрiбно, будь розумною мовою i розумним мiсцем для зупинки останнього слова розмови. А коли ти йому пошлеш щастя чи у полi, чи в ласкавiм домi мудроi родини, то нехай вiн ним не цяцькаеться, як молода хазяйка новим горшком, в який коли треба, коли й не треба наливае варива, аби тiльки частiше бачити перед собою». І вiд заходящого сонця падала на iкону Божоi Матерi крiзь вiкно свiтла та вузенька смуга, неначе тепло дожитого почуття, яким свiтить старе серце з останнього передсмертного слова, І хоч у лампадцi була олива, але вона не горiла, i там було темно. І хоч стара жiнка була ще жива i серце билося у простягненоi ниць, але вже жодного слова не виривалося в неi з уст, i вона лежала у вечiрнiй тьмi, зачарованiй мовчанням. Аж ось вона в тривозi ворухнулася i притулила праве вухо до землi. Послухавши хвилину, пiдвелася на руки i знов слухала. І затупало до хати кiнською ходою, i вона схопилась i побачила на чорному конi вершника, що iхав вiд клунi до вiкна, i гукнула: «Ти таки приiхав. Але тобi не поведеться дiп'яти свого. Ти менi мертвий не такий страшний, як був за життя». І вхопила ослiн, що стояв пiд стiною, накритий килимком вiд одного вiкна аж до другого, i вiдсунула його вiд стiни; i вхопила два рогачi i поклала iх навхрест на ослонi перед одним вiкном, а потiм вхопила чаплiю[52 - Чаплiя – залiзний гачок з дерев'яною ручкою для утримання гарячоi сковорiдки.