Старший боярин (збірник)

Йому прийшло в голову, що видиво похоже на казку, в якiй вiдьми i потопельницi конче з розпущеним волоссям. Одначе, переборюючи життеву незвичнiсть i нiчну моторошнiсть, вiн став ii доганяти, непомiтно прискорюючи ходу, вона так само, нiби почуваючи когось за собою, ще швидше простувала на гору. І, пiдiйшовши до священиковоi хати, перелiзла через тин, взяла з нього драбину, приставила до стрiхи i вилiзла на хату. І на самому гребенi закотила сорочку, неначе дiвчинка, перебродячи рiчку, i спустила одну ногу у вивiд, а далi й другу i зникла у каглi[6 - Кагла – отвiр у димовiй трубi, що зачиняеться для утримання тепла (заст.

).]. І нiч спорожнiла аж до тiеi людськоi свiдомостi, за якою починаеться, мабуть, тiльки жах i всякi таемнi несподiванки.

У Гордiя вирвалося вголос:

– Оце так завдання!

І, не перестаючи йти вслiд за видивом, перескочив тин i хотiв уже лiзти по драбинi на хату, узявшися за щабель однiею рукою. Рука тремтiла, виявляючи осереднiй душевний неспокiй. Але в цей саме момент вийшла з-за причiлка струнка молода жiнка чи дiвчина, закутана чорною великою хусткою, i спитала:

– Чого вам тут треба?

Гордiй же з якимсь наполегливим неумолимим натиском гукнув до неi:

– Дайте руку, – i простяг до неi обидвi своi.

Жiнка ж, неначе хто ii штовхнув, ступила назад крокiв зо два i вiдповiла так, нiби впiзнанiй людинi:

– Невже ви гадаете, що саме час для гiпнотичних вправ?

Парубок, не помiчаючи злегка насмiшкуватоi вiдповiдi, ще раз гукнув несамовито поважно:

– Дайте руку, я не злодiй… Я хочу знати, чи ви жива iстота.

Жiнка простягла з-пiд хустки малу i теплу руку, але таким непевним рухом, неначе ii хтось тяг силомiць. Гордiй, подержавши якусь мить полонену долоню у своiх жменях, вiдчув усiм напруженим первiсним людським еством оте вiчне жiноче тепле й божевiльно солодке чуття, задля якого юнаки плигають з дзвiниць, коли воно того забажае, i вилазять на найстрiмкiшi верхiв'я гiр, шукаючи Божоi бороди, аби вчепитися в неi i погойдатися над свiтом хоч бя хвилину, а там i звiятися вниз гнiвною бурею десь на дикi скелi мовчазного небуття.

Вiдчув страшну силу того чуття, що зароджуе свiт, уже зруйнувавши мiльярди незнаних свiтiв ранiше. Вiдчув i потяг незнайому жiнку до себе. Придавив до свого шаленого молодого серця i став п'яненно-п'яно цiлувати в обличчя, шукаючи поцiлунками жагуче-солодких жiночих уст. Жiнка спочатку не боронилася, а потiм напружено крутнулася на однiй нозi, i залишилася у парубка лише хустка.