Старший боярин (збірник)

А дiвчина, це була дiвчина, вiн почув пругку знаду молоденького тiла, вiдбiгла до дверей i, обернувшися до свого напасника, гукнула:

– Скажений!..

І вскочила в сiни, хрьопнувши за собою дверима i клацнувши зсередини гачком.

Лундик пiдiйшов з хусткою на плечi повiльно до дверей, спробував плечем iх висадити i пiсля невдачi припав до iх гаряче i зашептав:

– Вiдчинiть, я вiддам хустку, вiдчинiть, я вам ноги буду цiлувати, лише скажiть менi, я все для вас зроблю. Вiдчинiть, бо я загину тут на порозi.

А зсередини схвильовано i розгнiвано вiдповiдали:

– Божевiльний, чорт вас не вхопить. Тiкайте швидше вiд хати. Бо дiд Гарбуз поспускае собак коло конюшнi. Тодi буде вам лихо. І мене батько не помилують. Ідiть геть, бо я вас не впущу. Я нароблю крику, i позбiгаються люди, не соромте мене. Тiкайте швидше вiдсiля.

І почув вiн кроки в хату. І пiсля цього, постоявши, подивився на хустку i поклав ii на порозi. А сам, повернувшися, зiтхнув i пiшов вiд священикового двору в яр.

Роздiл другий

У недiлю ранок високий i пишний розпливався над всiею зеленню, якою овiяне було село, присипане великими росами. Луна вiд людських розмов i крику пастушкiв, вiд мекання овець та iржання коней, реву волiв та корiв йшла в поле зо всiх царин села мальовничим звучанням, як i село, пройняте туманом, було кольористе на ранковi фарби.

Кожнi груди живоi iстоти дихали безмежною глибиною супокою i потуги, яка непомiтно викликалася сонцем з надр землi i переливалася в кожне стебло i в кожне живе серце. Дихали радiсно, глибоко i з таким чуттям, яке говорило, що можна дихати ще радiснiше, ще глибше i ще тихше, але не треба напружуватися, бо ранок i так переходить у такий прозорий день, що якби хто уважний глянув з-пiд церкви на небеса, то побачив би там i зорi, i на великих пальцях нiг нiгтi, освiтленi сонцем у того янгола, який щоранку летить з заходу на схiд назустрiч сонцю.

Радiсний i щасливий день хлiборобського вiдпочинку!

Цього настрою не сполохав навiть скрип хвiртки, якою ввiйшла у священикiв двiр тiтка Горпина, одягнена в чорний корсет i в альпагову спiдницю[7 - Альпагова спiдниця – з низькопробноi вовняноi тканини.]. Вона ввiйшла i хазяйським оком оглянула двiр, потiм, обернувшися, уважно подивилася, чого скрипить хвiртка.