Старший боярин (збірник)

І зачинила ii з таким виглядом, що, мовляв, нiяка статечнiсть ради святоi недiлi нiчого не зарадить немазанiй хвiртцi. Собак не видно було, а тiльки голос дiдiв Гарбузiв чувся з конюшнi: «Повернись, повернись». Але й вiн лунав по-святковому. Перед самим ганком, яким входять в кухню, вона вiдсунула ногами, взутими в козловi чоботи, вiдро пiд тин. Ним, видно, дiд давав свиням пiйло з дертi та й поставив, де прийшлося. Та так вiдсунула, що аж горобцi переляканi захурчали з тину кудись мiж вишнi. А потiм, увiйшовши в сiни, постукала в дверi.

І коли зсередини хтось крикнув «заходьте», ввiйшла i побачила наймичку, яка сидiла коло пiдпiччя, тримаючи мiж ногами макiтру[8 - Макiтра – конусоподiбний посуд, виготовлений iз випаленоi глини, для сходження тiста або для перетирання маку макогоном чи подрiбнення iнших харчових продуктiв.], й заминала макогоном[9 - Макогiн – дерев'яний стрижень iз потовщеним i заокругленим кiнцем, яким розтирають у макiтрi мак, пшоно, сiль.] сало.

– Чи панночка дома? – спиталася тiтка Горпина.

– Дома… Тiльки що, мабуть, сплять, – вiдповiла наймичка, – бо вони з недiлi виходять замiж, то вже щодня мають досить мороки, аби натомитися. Та сiдайте на ослiн, поки замну i довiдаюся, чи встали.

– Якоi ж це такоi мороки вони мають? – спиталася знов тiтка Горпина, сiдаючи на ослiн.

– Та ось, учора цiлий день викладали всякi своi убрання та примiряли до себе, то знов скидали i прикрашалися у всякi золотi та срiбнi цяцьки. Та все прибiгали до мене й питалися: чи гарне i чи все оте добро iм до лиця.

Але останнiй раз плигнули до мене в лiжко пiд ковдру i давай мене штовхати у бiк кулаками та питатися, чи я знаю, як то воно замужем, i чи може дiвчина враз умерти вiд отiеi несподiванки, що кождий хлопець преться з нею туди, куди й не треба, неначе дурний.

– Ти таке накидаеш своiй паннi, яке нiколи не бувае жоднiй дiвчинi до шмиги.[10 - «Ти таке накидаеш своiй паннi, яке нiколи не бувае жаднiй дiвчинi до шмиги…» – не до вподоби, не пiдходить (фраз.).

]

– Я не раз чула вiд самого батюшки, що все, що правда, то не грiх. А втiм, якби це друга жiнка, а не ви, я не розказувала б цього нiколи.

– А чим же це я у тебе заробила такоi ласки?

– Та чим? Тим, що панна Варка убiгли до мене серед ночi i стали розпитуватися, а який у вас небiж, чи гарний, чи високий, чи чорнявий, i чи дуже швидко бiгае, i чи може подужати дiда Гарбуза. Та як зареготять, та як ухоплять мене в обiйми та й давай мене цiлувати як навiженi.