Старший боярин (збірник)

Там за iгуменю стара панна Карташова, рiдна тiтка моеi товаришки, з якою я сидiла разом на партi в гiмназii. Як бачите, ось чемодан, а ось корзина, споготовленi в дорогу. І останне мое прохання до вас у цьому свiтi: це вiдвезти мене якомога швидше туди. І та воля, про яку ми думаемо, а не говоримо, настане нам обом.

І встав отець Дмитро iз свого мiсця i промовив до дочки слово, в якому була i згода, i нiби полегшення.

– Так, сьогоднi ми покинемо це подвiр'я горя i не потрiбних тривог. І через деякий час ти узнаеш, дочко, всього трохи бiльше i не кинеш на мене каменем за те, що не був я з тобою щирий, а ти через те не мала батька.

Тодi i людська, i Божа правда оборонять мене перед тобою. І ти хоч i пiзно, але матимеш мене за того, ким я тобi справдi е. А зараз пiду, нехай дiд лаштуе вiд'iзд.

І вийшов отець Дiяковський з кiмнати, а панна Варка, обернувшися лицем до лутки, дала волi почуттю, що скидалось на плач. Вiд його не здригалися нi плечi, нi стан, вкутаний в зелений халат з червоними смугами по краях.

А все ж таки стало б сумно тому, хто зрозумiв би розпаяну непорушнiсть нiмотноi дiвчини. А день за вiкном над вишнями, над тином i над горобцями, згинаючися, нiс до заходу велике та гаряче сонце, нiби не помiчаючи нi немiряного горя, якого не сполоскати нiякими гiркими сльозами, що ллються з людських очей i в хатах, i надворi i помiтно, i непомiтно. Нi чистих рiк нiби не помiчаючи серед рогози та очеретiв, якi скидаються на пролитi сльози незчисленними поколiннями нашого народу.

А ввечерi, коли зiйшов мiсяць, i забiлiла над Тернiвкою церква, i з неi закукувавкав сич, iз священиковоi садиби виiхала бричка з вузлами, з чемоданом та з корзиною. В задку сидiв отець Дмитро з дочкою, а на козлах кiньми правував дiд Гарбуз.

Бричка швидко з'iхала на мiсток Тясмину, над яким то тут, то там пливли тумани i, зачепившися за кущ рогози або очерету, зупинялися i зверху блищали мiсячним свiтлом, а внизу вiд води темнiли тiнi, якi розскакувалися, коли пролiтала дика качка чи лиска, у вечiрнi сутiнки прибережних верб, тополь, осик, верболозу i садкiв.

А вслiд мандрiвникам далеко з покинутоi садиби було чутно, як гавкав i, захлинаючися, вив Пiрат.

Роздiл десятий

Перед ранком зiйшов великий дощ. На шляхах i в ровах поутворювалися калюжi. Вся попова садиба в Тернiвцi була мокра. З вишень, з яблунь i з стрiх капала вода. Скрiзь на кладовищах i в саду висока трава вiд несподiваного купання поприлягала.