Старший боярин (збірник)

І випростався пан Пiдотаманчий i заговорив смутком i велiнням:

– Негайно винести обох: Свердельця вкинути в Гальмасарову кручу i вранцi присипати землею, а пана курiнного писаря пiдняти i покласти на гiлляки отого крислатого дуба. Але так, щоб вiд вiтру або вiд чогось iншого вiдтiля не впав. Приiде пан отаман, то поховаемо.

Одноокий перший зважився виконати волю пана Пiдотаманчого, напiвпрошепотiвши до грубого селянина, але так, що всi почули:

– Іди та понесемо.

І винесли першого Свердельця. А коли брали тiло Петра Пахомовича, то Пiдотаманчий, стоячи урочисто, став говорити, i всi встали:

– Прощай, вiрний товаришу i брате дорогий.

Недовго ти топтав ряст по рiднiй землi, i я тут не забарюся.

І голос його затремтiв i замовк, нiби шурхнувши у гаряче мiсце раненоi душi. І коли винесли тiло пана писаря, то пан Пiдотаманчий звернувся до Деркача, який стояв i дивився на велюровий пiджак, що лежав мiж столом i ослоном:

– Гей, товаришу брате, заспiвай що-небудь про Украiну!

І в цьому велiннi була i туга вiд того, що своеi долi нiде й нiколи не уникнеш, i сила, що силкуеться завжди вивернутися iз-пiд найтяжчого тягаря.

Але не встиг той рота роззявити, аби почати спiвати чи щось говорити, як нiкому не помiтний Лундик, забувши своi соцiал-демократичнi вподобання, схопився iз свого мiсця i попрохав:

– Дозвольте, пане Пiдотаманчий, я заспiваю.

Бо, сидячи в кутку на сiнi, вiн спостерiгав, що дiялося, i рiвняв свою долю iз iх долею. І бачив, що вони знайшли стежку до щастя, але ще не щасливi.

І вiн був найшов собi панну Варку i втратив ii, i теж нещасливий. Крiм того, вони всi такi дикi та мальовничi, неначе хижi гiрськi птахи, i йому здалося, що й вiн такий. І через те коли пан Пiдотаманчий забажав пiсню про Украiну, то Лундик Гордiй заспiвав, та так, як нiколи не спiвав i в семiнарii:

Ой поклали Гонту аж на три драбини,

Та й сiли на ноги кати i на руки,

Та й паси здирати почали iз спини,

Щоб зазнав отаман нелюдськоi муки.[71 - «Ой, поклали Гонту аж на три драбини…» – пiсня присвячена Івану Гонтi, керiвниковi украiнського гайдамацького руху XVIII ст.

проти релiгiйного, нацiонального та соцiального гнiту.]

І його високий тенор став битися тугою об стiни i об стелю землянки, аби полинути за тi обрii, що пiсня накреслювала, i зустрiтися з Богдановою чайкою[72 - «…зустрiтися з Богдановою чайкою…» – йдеться про Богдана Хмельницького та нацiонально-визвольну боротьбу. Чайка – козацький човен.