100 днів полону, або Позивний «911»

Напередоднi Лутугине залишили ополченцi. У комендатуру звернулося 37 осiб iз заявами про те, що ополченцi залишають мiсто, побивши власникiв i пасажирiв авто, якi чинили опiр, та вiдiбравши транспортнi засоби. Здавалося б, звiдки тут взятися будь-яким ознакам мирного iснування?… Але життя – дивна штука. Вона кидае своi паростки навiть у найбiльш несприятливих умовах. Мене вразило, як маневруючи мiж розбитою i спаленою вiйськовою технiкою у практично спустошене мiсто в’iхав ПАЗик iз шахтарями, що поверталися зi змiни.

Дивовижний народ! Шахта для них i е символом життя. Усього життя.

Із нашого телевiзiйного ефiру часто звучить: «Чому ви (шахтарi) там лишились? Треба було брати в руки зброю. Боронити свое… Усi ви продалися…»

Шахтарi – особливий народ: тут з гаубиць i «Градiв» луплять…, але якщо тобi на змiну – iдеш на автобус за розкладом i iдеш на роботу. А там щодня – як на смерть. Їх уже мало чим злякаеш…

За час полону пройнявся вагомим почуттям пошани до цього простого люду i нiякою пропагандою з мене це не виб’еш.

Вони чеснi. У них душа навстiж. Кайлують i п’ють. Живуть i вмирають. Але все це з вiдчуттям внутрiшньоi гiдностi за свiй статус шахтаря.

Так, багато хто взяв до рук зброю, воюють проти нас.

Стрiляють i вбивають. Як i нашi…

* * *

Ми з Ромкою, доставивши гуманiтарку в мiсцевий пологовий будинок, вирiшили проiхатися мiстом. Лутугине (а точнiше те, що вiд нього залишилося) зализувало рани вiд бомбардувань та обстрiлiв. Перехожi на вулицях мiста, здавалося, блукали в подивi, подумки запитуючи невiдомо кого: «А що це було?».

І навiть не пiдозрювали, що не мине й двох тижнiв, як Лутугине зазнае ще бiльш потужних атак «Градiв» та iнших видiв сучасноi бойовоi технiки, а украiнськi вiйська залишать його.

Мабуть, одна з найстрашнiших умов вiйни, що життя цивiльного населення протiкае у фронтовiй смузi, коли мiстечко переходить пiд контроль по черзi вiд однiеi до iншоi протиборчоi сторони. «Переходить» – це досить таки порожня дефiнiцiя. Пiсля останнього такого «переходу» безвiсти зникло близько сотнi цивiльних.

Один iз мiсцевих жителiв розповiдав, що ополченцi, узявши пiд контроль його мiстечко, проводили масовi зачистки, виявляючи тих, хто тим чи iншим способом сприяв украiнськiй армii (або хоча б висловлював радiсть вiд ii перебування). Так зi слiдами й безслiдно тiльки в Лутугиному зникали сотнi громадян. Упевнений, що колись iсторики вiзьмуться за сухi пiдрахунки непрямих жертв вiйни…

Було спекотно.