Трагічна любов отамана Артема

Ще звечора сьомого грудня, не очiкуючи нападу червоних, що мав, за iнформацiею з Гайсина, вiдбутись завтра вранцi, колона об’еднаного загону вирушила в дорогу. Колону, яка розтягнулась на пiвкiлометра по дорозi у напрямку села Шура-Бондурiвська, на прудкому гнiдому конi очолював сам отаман Артем. За ним рухались козаки його загону, потiм козаки загонiв отаманiв Марусi, Вiнтоненка та Якубенка. В центрi колони розташовувався кiнний обоз з провiзiею та гарматна батарея iз боезапасом. Замикав колону ар’ергард з козакiв отамана Лихо.

Таке розташування колони об’еднаного загону дозволяло швидко, у випадку нападу червоних, розгорнути оборону навколо центрального ядра колони, що складалось з обозу та гармат. Окрiм того, голову колони та ii хвiст контролювали найбiльш досвiдченi у бойовiй справi отамани.

Тут слiд зупинитись на тому, що як Артем Онищук, так i отаман Лихо, зовсiм не були «отпетыми бандитами», чи «матерыми уголовниками», як про те розпиналась на усiх газетних шпальтах та по всiх кутках Украiни пропагандистська машина радянськоi влади.

Така характеристика пiдходила швидше усього до червоного героя-комбрига Котовського, який у тi буремнi роки протистояв армii УНР та повстанцям. Той дiйсно у свiй час був i бандитом i «матерым уголовником», отримавши за це десять рокiв каторги та судовий присуд до «вищоi мiри».

В той же час як Лихо, так i Артем Онищук були бойовими офiцерами спочатку царськоi, а потiм армii Украiнськоi народноi республiки, що пройшли добрий вишкiл румунського фронту, а потiм фронтiв армii УНР.

Окремо слiд зауважити, що отаман Лихо (а це було псевдо отамана, справжне прiзвище якого було Дорошенко) був у свiй час, як i Артем Онищук, кадровим офiцером армii УНР. У 1919-му роцi Симоном Петлюрою йому було присвоено чин пiдполковника армii УНР, як командиру першого Надбужанського повстанського полку [5]. Дорошенко був сином священика Кам'янець-Подiльськоi губернii, мав на той час вiк тридцять три роки, знав декiлька мов, був колишнiм поручиком царськоi армii.

Пiсля вiдступу вiйськ Директорii на територiю Польщi, Дорошенко проживав у селi Четвертинiвка, його тестем був бершадський священик.

Наприкiнцi 1920-го роцi Лихо органiзував повстанський загiн iз селян сiл Четвертинiвки, Гордiiвки та Леткiвки теперiшнього Тростянецького району. Цей загiн станом на дев’ятнадцяте листопада 1920-го року нараховував бiля тридцяти бiйцiв.