Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)

Вiн же колись, ще як тут було «Дитяче мiстечко», виховував дiтей: iз неповнолiтнiх злочинцiв, безпритульних, переформовуючи iх, виховував порядних людей. Ця гора була забудована великими будiвлями, спецiальними спорудами, порита давнiми печерами, вкрита густим парком i чагарником. Вона вiдчувалась у темрявi, як велика барикада, що затулила вiтер.

Ось перший мiст. Другий. Третiй. Ось тут зараз мае бути закрут. Максим непомiтно взявся правою рукою за борт машини. Ще мить… Машина крутнула на вибоiнi й перехнябилась.

Мить… І машина вирiвняла хiд, минувши закрут i йдучи далi, завертаючи не праворуч, а лiворуч, а потiм просто.

Максим не вистрибнув тiльки тому, що на вибоiнi машиною тiпонуло так, що вартовi повалилися геть на нього, а вiн на лаву. Вирiвнявши курс, машина йшла далi, крiзь нiч, крiзь замрячену снiгову пустелю.

«Добре. Тодi ж куди вони мене везуть?..»

* * *

Довго гойдалася машина в темрявi по снiгах i, здавалося, вже нiколи не прийде до якоiсь цiлi. Вона петляла вже невiдомо де й повзла невiдомо куди, навiть не знати – чи на схiд, чи на захiд, чи на пiвдень, чи на пiвнiч? Максимовi вже здавалося, що тi, що його везли, самi не знають або забули, куди саме iм треба його везти.

Вони бовтались у темрявi, немов у водi безмежноi баюри. А вже зовсiм загадковою ставала присутнiсть тих двох, що всiли без спецiальноi охорони й яких нiхто не берiг. Здогад, що вони мали бути за формальних свiдкiв при розстрiлi, виявився не тiльки хибним, а ще й смiшним, бо ж справдi:

«Хiба ж у вiйськовий час та ще на фронтi, чи при фронтi, хтось потребуе якихось формальних свiдкiв при розстрiлах?!»

Ба, навiть, iще смiшнiше:

«Хто ж взагалi й коли у ВЧК – ОГПУ – НКВД потребував свiдкiв? Ха-а!.

.»

Значить, цi люди не причетнi до нього. Тодi – куди ж вони iдуть?.. Не на прогулянку ж?..

Максим посмiхнувся:

«Е, голубе! Здеквалiфiкувався ти, втративши свiй щасливий дар орiентацii, виплеканий по тюрмах! Таж якщо цi люди iдуть з тобою, то, значить, тебе везуть зовсiм не на розстрiл, бо для такоi процедури зовсiм не бажанi нiякi свiдки! А якщо вони таки iдуть i таки з тобою, то напевно не на прогулянку.

Краще буде, як ти приготуешся до найнесподiванiших речей».

Роздiл шостий

Нарештi машина прийшла до мети.

Вона спершу наткнулась на заставу й обмiнялась iз нею паролем та вiдгуком i рясними матюками. Потiм пройшла повз численнi танки й гармати, пообкладуванi снiгом.