Огненне коло. Людина біжить над прірвою (збірник)

Одиниця попереду! Бо коли нагло розiтнулася команда й усi встали – Максим опинився на чолi «общего числа», як перша одиниця, за якою йшла решта – решта одиниць i безлiч нулiв… Нi, нi! Одиницею попереду пройшов Микола, пройшов босий i в однiй бiлизнi по снiгу й зник за дверима, а за ним от мала йти решта – безлiч одиниць i нулiв, що й становитимуть вкупi з ним «общее число» …

– По одному вихадi-i-i!!!

Ця команда замикала вiзiю й переключала ii в реальнiсть. Ба, вони обидвi, вiзiя й реальнiсть, пливли якийсь час вкупi, взаемно перетинаючись пiд цю команду.

Вартовий iз забинтованою головою стояв, чухаючись i позiхаючи, i ту команду подав не вiн. Команду подав хтось iз-за дверей, знадвору. Той хтось повторив команду тричi, але нiхто не виходив.

Команда та прозвучала моторошно, немовби то кричав пiвень. Отой самий бiблiйний пiвень перед зреченням Петра й перед узяттям Христа на Голготу. Всi встали, збились отарою, тупцялись, щось там порпались, але нiхто не виходив.

Забинтований вартовий, вiн же й комендант «дому цього», чухав свою потовчену голову й теж не мiг спросонку прийти до пам'яти, дивився на огарок лойовоi свiчки й моргав.

Нарештi голос надворi вибухнув страшним прокльоном i приголомшуючим матюком. І тодi раптом у вiдповiдь таким же прокльоном i матюком вибухнув забинтований вартовий, адресуючи iх туди, за дверi; пiсля цього вiн одразу опанував себе, прийшов до пам'яти, настроiвся.

– Ану ворушись там!!. Вставай-вставай!.. Збирай-ся-а!.. – загомонiв-загукав вiн жваво й весело до того безформного й, здавалося, безкрайого в темрявi «общего числа», так нiби йшлося про збирання десь на екскурсiю чи до кiно.

– А речi брати? – спитав хтось дипломатично, здавленим голосом.

– Брати!.. Все забирай!..

– І горшки?..

– І горшки забирай…

– Навiщо вони… – протяг хтось сумно, – …коли ж однак до лiсу…

– …на «шльопку» … – видавив хтось спазматично з горла – хтось юний – i зарюмсав.

– Дурак! – буркнув вартовий. – Боiшся… Зараз найстрашнiша кара – це лишатися живим!.. Пойняв? А нащот горшкiв – котрi порожнi, кидай. Баби заберуть…

Всi сопли в темрявi, збираючи манатки. Хтось товк горшки, сьорбаючи носом.

Максим стояв… Йому нiчого було збирати й нiчого товкти… Стояв i слухав сам себе. У вухах йому кричали третi пiвнi глупоi пiвночi:

«Вихадi-i-i-i!!.