Тигролови

На снiжно-бiлих столиках в такт поiздовi видзвонювали малиновим дзвоном пляшки: червоне «Бордо» i пиво, коньяк i лiкери, i золотоверховi портвейни – стоять вони купками, не вiдкоркованi, посерединi бiлих обрусiв i гомонять срiбно. Перегукуються з колесами. Ваблять до себе, чарують. Вклоняються нiжно одна до одноi i до гостей.

«Розкрийте, розкрийте нас! Берiть!..» – i смiються, гомонять, пританцьовують.

Обабiч пляшок стоять склянi вази з помаранчами, цукерками, плитками шоколаду, пастилою, тiстечками, – мерехтять, випромiнюючи з бокiв веселку i снопи промiння.

Запопадливi кельнери в чорних убраннях, з бiлими рушниками через руку, стоять на чатi. Готовi кинутися на один порух брови, угадуючи наперед кожне бажання клiента…

Стiльки вигод! Стiльки трункiв! Стiльки розкошiв!..

Далебi це едине мiсце у цiлiй тiй фантастичнiй «шостiй частинi свiту», де можна зустрiти щось подiбне. Стiльки фасону, стiльки шляхетства i багатств i стiльки пiклування про людину.

Це лише тут, у цiй екстериторiальнiй державi – у цiм експресi.

Весело видзвонюють пляшки, i мрiйно вихляють вiяла. З обвiшаноi скляними призмами люстри ллеться химерне мерехтливе свiтло, – то призми гойдаються, трiпотять, як сережки, i витворюють свiтляний веселковий танок, випромiнюють спектри…

А у вiкнах бiжать вечоровi силуети, бiжать двома безконечними стрiчками: фiалково-рожевi краевиди, бiлi вершини гiр, облямованi в колiр iндиго долини, фантастичнi силуети дерев, блокпостiв, будiвель… Гейби два безконечнi кiнофiльми.

У салон-вагонi майже порожньо. Вже нема тих аматорiв пива i вин i веселих гутiрок, що виповнювали його вiд перших днiв. В декого вже спорожнiли кишенi, бо всi цi розкошi коштують грошi; iншi вдалися до преферансу i смалять до одурiння десь там, по купе; iншi романсують, саме цiлуються десь у присмерку коридорiв i тамбурiв; iншi накручують румбу…

Лише кiлька людей посiдають цей затишок.

Бiля крайнього столика при вiкнi сидить бравий майор – чорнобривий, з м’ясистим носом, вiком понад тридцять лiт, – майор ОГПУ – НКВД. Зсунув синiй кашкет на потилицю, розстебнув комiр i попивае червоне бордо, тримае склянку бiля уст, а очi втопив у газету, поставивши ii сторч. Смокче бордо i читае-смокче «Правду», студiюе промову вождя, виголошену на черговому з’iздi ВКП(б).