Тигролови

Дiти махали ручками i, пiдхопленi стихiйним поривом, загальним психозом, що опанував експрес, викидали квiти… цукерки… гармонiйки… i плескали з ентузiазмом в долонi, i смiялись радiсно.

……………………………………

Люди в бамлагiвських одностроях ожили i кинулись стрiмголов до подарункiв, збираючись купами i топчучи один одного.

Над насипом почалась стрiлянина.

І, нiби на знак протесту, хтось ошалiло викидав з вiкна експресу все, що трапилося пiд руку: подушку, калошi, грамофонну плиту, простирадло, жмут грошей…

Пiдхопленi вiтром, летiли вони i крутились над поiздом, наче голуби на Іорданi, розполоханi стрiляниною.

А в купе, упавши ниць на канапу, хтось заходився буйним плачем, вибухнув нестримним приглушеним риданням.

Грошi ще довго кружляли в повiтрi i летiли слiдом за експресом. А шерегам не було краю. Вони мов з-пiд землi вставали назустрiч i вже махали руками мовчки, махали, махали, мiшаючись в невиразний сiрий туман.

Експрес летiв божевiльно, нестримно.

І так само нестримно текли в когось сльози в замкненому, м’якому купе вагона.

Це теж екзотика…

Але те промайнуло, як марево, i лише на хвилинку затьмарило настрiй у мешканцiв експресу. Новi враження, що далi, то цiкавiшi, що далi, то екзотичнiшi, вiдсунули те марево геть i стерли. Нiби його й не було. Так, далебi i не було. Лишилося десь там, разом iз Забайкаллям, а назустрiч бiгли iншi дива, iншi мiсця i ландшафти, незнанi, небаченi, неспiзнанi.

За гуркотiнням i чорнотою тунелiв враз било в очi слiпуче сонце, розгортались дивнi панорами, аж-но тяглася рука до гальма «Вестингауза» – до тiеi аварiйноi ручки, щоб зiрвати пломбу i нагло спинити експрес: «Зупинити тут!» – І пiти, побiгти туди…

Знову тунелi…

Потiм експрес влiтав у нiч, як у суцiльний тунель, i, запалавши вогнями та опустивши фiранки, летiв у фантазiю. Гойдаючись пiд звуки патефонних танго i фокстротiв, гомонячи, вiдступаючи, люблячи й мрiючи, мрiючи, мрiючи… – летiв, миготiв десь у казку.

Творив ii i стремiв у неi, гублячи межу мiж дiйсним i фiкцiею, мiж фактами та iх iнтерпретацiею. Гуготiв у неi i був уже ii часткою – часткою свiту пригод, того царства Арсеньева, того царства Дерсу-Узала i Амба.

* * *

В салон-вагонi було ясно i затишно. В стелi крутились вiяла, оберталися нечутно по горизонталi, творючи лагiдний вiтер.