Тигролови

Але правовiрнi безвiрники i так християни зробили свою корективу…

Отже, як творив наш Бог мир, то йшов Вiн iз заходу на схiд i розселяв по землi, де що треба за планом. Як той сiвач, нiс Вiн у мiшку всякоi тварi i всякого насiння до лиха i розтикав по землi, що де приходилось, мов за точно опрацьованим промфiнпланом небесного комунхоза. Там те, а там те… Так Вiн iшов i трудився через усю землю. Ішов i сiяв, iшов i сiяв.

І прийшов Вiн аж у той край, що грець його й зна де. І зупинився Вiн на хребтi Сiхоте-Алiня – гори такi е.

Аж бачить – земля вже скiнчилась, а в нього в мiшку ще до лиха всього е!

Дивився, дивився Бог. Вертатись далеко… Так Вiн узяв та й висипав геть усе з мiшка тут.

– Живи тут!..

Ну, вiдтодi i почалось. І поперло. І погнало!

І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! То, я вам скажу, край!!!

І нiхто йому не годен дати ради. «Хiба тiльки турки або запорожцi», – мовляв той владивостоцький турок.

Чому запорожцi? Тому, каже, що так уже заведено на цiй землi – як десь нема кому дати ради, то запорожцiв туди! Або принаймнi iхнiх нащадкiв. На Кубань? – Запорожцi. На Терек? – Запорожцi. Пiд Петроград? – Запорожцi! І тут – теж… Цар Микола, бач, не був дурень, коли напосiвся на тих дурних «хахлiв». Сам Бог, як творив цей свiт, то мав саме iх на увазi. Вiдтодi так воно вже й ведеться… Будьмо ж!.. А кiнчиться хiба аж на нас. Бо на нас тпрру! – де сядеш, там i злiзеш… Кельнер! Крем-соди!!!

Прослухавши лекцiю, хлопцi запивали ii бiлою; весело цокались, робили додатки до лекцii, вставки, редакцiйнi змiни.

Було весело, було безтурботно.

Ось так вони собi розважалися, забувши про все на свiтi i нi на кого не зважаючи. Майор знову занурився в газету i дочитував уже шосту сторiнку, дiйшовши до спортивноi та iншоi всесоюзноi хронiки.

До салон-вагона зайшло двое в гумових плащах, в елегантних хромових чоботях i в узбецьких – таких модних влiтку – тюбетейках. Сiли бiля крайнього столика, вiдкоркували пляшку пива, п’ють.

З нудьги блукають очима по салону, придивляються до химерноi люстри, прислухаються до смiху i гомону. Дивляться собi на майора, дивляться собi на веселу компанiю… Перезираються.

Потiм один встае i пiдходить до хлопцiв. Спиняеться напроти того, що у френчi й галiфе кольору кави. Якийсь час пильно вдивляеться в нього, а тодi в тишi, що запанувала на хвильку, виголошуе урочисто:

– Следуйте за мной!..