Тигролови

І хоч нiхто при такому скаженому летi не змiг би зiскочити живий, i хоч нiхто при такiй охоронi та при таких запорах не змiг би видертись геть, але… Вартовий мусить бути пильний, «бдiтельний». То-бо е його «дело честi, дело слави», то-бо його «дело доблестi i геройства».

А може, йому самому страшно, може, йому моторошно на хвостi цiеi диявольськоi комети, i вiн пiдбадьорюе себе пострiлами у чорну зрадливу нiч, в фосфоричнi блиски позаду, в веремiю рухливих тiней i плям.

Утiкають кiлометри – десятки… сотнi… тисячi… Утiкають назад лiси, i пустелi, i пасма гiр, i безлiч рiк та тьмяних озер.

Пролiтають з грюкотом мости, семафори, тунелi – все утiкае назад. А дракон все летить i летить – у невiдоме, вперед, у чорну сибiрську нiч, на край свiту. Перетинае меридiани. Описуе гiгантську параболу десь по сорок дев’ятiй паралелi, карбуе ii вогненним приском, гейби комета. Б’е по чорнiй iмлi вогненним хвостом, зiходить iдучим димом та смородом i реве, реве…

Так не ходить жоден експрес, так ходить лише цей етап, цей дивовижний ешелон смертi – спецешелон ОГПУ – НКВД.

Вiн – один з багатьох таких ешелонiв; женуть вони отак божевiльним темпом через глуху нiч i крiзь ще глухiший Сибiр, оповитi таемницею… Не просто таемницею, а таемницею державною оповитi вони. Обставленi багнетами, устаткованi прожекторами, женуть вони десь у таемницю ж, непроглядну, як сам Сибiр чи як тая сибiрськая нiч.

Фантастичнi i реальнi, дивовижнi аксесуари нерозшифрованоi жаскоi легенди – таемничоi легенди про зникнення душ.

На окремих пунктах ешелон зупиняеться. На мить, на коротку мить. Тодi по нiм бiжать аргати, бiжать по дахах, перестрибуючи з вагона на вагон, i стукають палками в залiзо – чи не проломлено де?! Чи немае диверсiй?! І так само бiжать аргати по боках ешелону, перестукуючи стiни – чи не зрушена дошка десь?! Чи не замiрився ворог з нутра на державу, закон i порядок, рятуючись вiд того закону втечею?!

Бо ж «дело слави, дело честi», дiло iхньоi «доблестi i геройства» довезти цей етап до призначення – до тiеi прiрви, що десь утворилася i що ii вiд рокiв уже вигачують людськими кiстками та душами i не можуть нiяк загатити.

І тодi ж так само вздовж ешелону пробiгае начальник етапу. Вiн вибiгае десь вiд «Й. С.» i, задерши голову, стурбовано мчить очима вiд вагона до вагона, – чогось шукае.