Тигролови

Мiсцями густа, мов щiтка, звичайна лiщина, височеннi трави i бур’яни. Поваленi вздовж i впоперек дерева, мов велетнi на полi бою, потрухлi i ще не потрухлi, однi зi скрiзними дiрами-дуплами, як жерла небувалих гармат, другi вивернутi з усiею системою корiння, що тримали його руба, як стiни або як велетенськi пригорщi зi стиснутими межи пальцями камiнням i землею.

Внизу, по землi, слався мох, пообростав усе, що тiльки можна. Внизу було пiвтемно i вогко. Лише де-не-де проривались яскравi сонячнi пасма i стояли, як мечi, уткнутi лезами в землю.

Нетрi. Несходимi, незмiрянi. Вони то спускалися схилом униз, то пiдiймалися знову вгору i так зi «становика» на «становик», з кряжа на кряж, як буйне рослинне море, розпливались геть десь у безвiсть.

Маленький смугастий звiрок, що сидiв собi навпочiпки на поваленiй кедринi проти сонечка i пильно, з виглядом ученого дослiдника, розглядав торiшнiй грибок, тримаючи його переднiми лапками, раптом нашорошився. Нi. То так щось.

В нетрях пануе надзвичайна тиша, як у дивному храмi дивного бога. Лише рябок, засвистiвши, пролетiв з однiеi височенноi кедри на iншу i завмер на гiлцi, мов сучок, нерухомо, опустивши чубату голiвку вниз i витягши шию. Тиша.

На поваленiй кедринi тремтiли сонячнi зайчики. Смугастий звiрок-бурундук почав бавитися з ними, задравши хвостика, як той драгун султана, перестрибував через них. Присiдав i дивився вниз. Внизу, пiд кедриною, виходячи десь з бур’янiв i вiтролому i зникаючи знов у бур’янах та камiннiм розсипу, вилась вузенька стежечка, звiринна дорiжка, утоптана за тисячолiття.

Їх немало, таких стежечок. А серед них десь й такi, на яких одвiку ще не ступала нога людська.

Бурундук зiскочив на стежечку, щось поворожив, пройшовся туди-сюди i враз, тривожно цикнувши, стрiмголов вискочив на кедрину, на пень, звiдти на дубок. Сховався. Визирнув. Знову сховався. Цикнув i завмер, виглядаючи з-за стовбура. Нi-таки, вiн не помилився зразу. Щось таки добираеться, щось iде стежечкою.

Шелеснула суха бирка. Трiснула гiлка. Посипались камiнцi i покотились десь, покотились униз. Щось важко, помалу йшло крутою стежкою на «становик».

Занепокоений бурундук вискочив вище i зацикав з усiеi сили. Захвилювався. Не знав, з якого боку безпечнiше йому виглядати. Зовсiм захвилювався. Вiн на своiм вiку багато чого бачив. Вiн бачив i знав усiх звiрiв i знав, як себе тримати при зустрiчi. Знав козуль i зубрiв.