Тигролови

– А все ж таки?

– Сiркiвна, – вимовила дiвчина з гордiстю. – Мiй батько – Сiрко, i дiд – теж Сiрко, i прадiд. Всi Сiрки. І тут уже розвелося до лиха… А знаеш, що про тебе батько казали?

– Ну?

– Ти щось хотiв ще питати. Питай. Бо пiду… – роздумала враз. І додала строго: – Ти вже iсти хочеш, ажи?

– Слухай, Наталко… (Завагався.) Так… Я знаю, що ви всi думаете про мене хтозна й що. Але запевняю вас… Але слухай, що я скажу: що б ви не думали i як би не думали, я хочу лише сказати… що я чесна людина. От.

– Нiяк, – обрiзала дiвчина насмiшкувато. – Знаеш, що батько сказали? Сказали, що вiдколи ти в цiй хатi – вони вiдповiдають за тебе… як за сина, от. І нiчого не хочуть знати. Все. А батько в нас… Та от поживеш – побачиш. І Грицько теж. Ото! – i жартома: – Бог тобi братика дав, i ти не будеш шкодувати…

– Пiдожди. А кого то я вирятував? І де? Яку таку дочку? Що за нiсенiтниця? Чи не тебе? – пожартував Григорiй. На серцi йому було знову ясно i легко.

– Мене.

– Нi, будем говорити серйозно. Нiколи в свiтi я тебе не бачив i не рятував, так що не мороч голови. І чого це ви, змовились, чи що? Я пам’ятаю – це було недавно… Я й не рятував, а так вийшло… Якийсь дивак розмахував прикладом рушницi у щiлинi… Але ж я не п’яний був i роздивився, що то був якийсь бузувiр у штанях…

Дiвчина почервонiла. Супилась, супилась. А далi як зарегочеться…

– Чого ти?

– Та, кажеш, бузувiр? Ха-ха-ха! Чудне слово.

– Авжеж.

Наталка раптом перемiнила розмову:

– Ой! Ти ж глянь, що воно робить! А щоб тобi!..

Ведмежатi набридло сидiти на столi, воно перелiзло на ослiн, сп’ялось до стiни i почало «порядкувати»: поздирало лапою, скiльки дiстало, всi фотографii i пробуе на зуб, лиже iх, пирскае – не смачнi! А далi давай змiтати iх додолу. Дiвчина схопила ведмежа за карк i пошпурила геть. Ведмежа забилось у куток i заскiмлило, мов дитина.

– Ах ти ж чортеня! Добре, що не потовкло. Шибеник ти такий!

– Цiкаво, що то там за народ? То все ваш рiд?

– Атож…

Подала всi жужмом i ще кiлька зняла зi стiни. А заразом говорила до ведмежати:

– Заскiмлило… Ах ти ж дурненьке! Ну, йди сюди! У, дурне маля!..

А ведмежа хлипало, мов дитина. Григорiй тим часом розглядав фотографii. Дiвчина взяла ведмежа на руки, пiдсунула стiльця до лiжка i сiла, посадивши ведмежа на колiна. Пестила його.