Кінець світу. Том 1. До…

Професор Роберт Шох iз Бостонського унiверситету робить точнiший висновок: «Нинiшнi данi, взятi загалом, говорять менi як геологу про те, що Великий Сфiнкс Гiзи значно старший, нiж його традицiйна вiкова дата – 2500 рокiв до нашоi ери. Бiльше того, моi нинiшнi пiдрахунки, що випливають iз даних, якi е у мене пiд руками, показують, що джерела гiгантськоi скульптури можуть сягати щонайменше до 6000–5000 до нашоi ери, а можливо, i до бiльш раннього перiоду».

Ламати науковi канони, якi дуже подобаються полiтикам, – рiч, як вiдомо, не тiльки невдячна, а й небезпечна.

Єгипетськi властi заборонили цьому професору, який дав Сфiнксу майже 10 тисяч лiт вiд роду, в’iзд у Арабську Республiку Єгипет. Бо згiдно з офiцiйною навiть не наукою, а iдеологiею цього велетня мiсцевий князь, що носив титул фараон, добре вiдомий нам iз хрестоматii свiтовоi iсторii Хеопс не тiльки спорудив, а й увiковiчнив себе, бо неповторне обличчя Сфiнкса – то i е той самий Хеопс, Так вчать маленьких египтян у школi, прищеплюючи iм почуття нацiональноi гордостi.

Колись Сталiн запримiтив, що його 160-сантиметрова особистiсть i усiяний вiспою лик нiяк не спонукае вiрних ленiнцiв, що будують комунiзм, падати ниць. Не тягнув на бога Коба. І тодi постав не у живому, а у «безсмертному» залiзному образi. От перед кiлькаметровими бронзовими чи кам’яними болванками справдi тi, яких ще не вивезли у «чорному воронку» посеред ночi на Бiломор-канал, клякали, ридаючи вiд щастя.

Монументальна скульптура – штука потужна.

Нашi теперiшнi клановi брати-демократи – наче не тоталiтаристи-марксисти, але, йдучи у Європу, також силкуються викликати любов електорату до власних бiг-морд монументальним вiдображенням на виборчих бигбордах.

Але куди усiм цим пiгмеям до Сфiнкса. Його треба бачити.

Пiрамiда – це все-таки хата, а вiн – це iстота. Така ж велетенська. Враження приголомшливе. І знову ж таки його злiпив скульптор з тоi ж сивоi давнини, з глибини якоi Сталiн iз Хеопсом здаються сучасниками.

Згадуваний пан Вест робить висновок, пiд яким пiдписуюся двома руками, бо для мене, як два рази два, що ми якщо як не останнi, так i далеко-далеко не першi, що були, тут i пiшли, але залишили такi велетенськi слiди: «Нас запевняють, що еволюцiя людськоi цивiлiзацii – це прямолiнiйний процес розвитку вiд дурного печерного мешканця до нас, розумникiв, зi всiма нашими водородними бомбами i полосатою зубною пастою.