Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Те, що сталося наступноi митi, перевершило всi уявлення вавилонян про Бонiфацiя. Вiн пiдняв руку на самого Бубелу. З того злетiв капелюх, а сам Бубела мало не опинився в опалцi Павлюкiв, у якiй конi трубили овес. Павлюк iз синами саме снiдав пiд возом, конi ж були не розпряженi, сахнулись од Бубели назад, закричали Пав-люки пiд колесами. Опанувавши себе, Бубела добiг до свого воза, вихопив там мазницю з вiдерця, яке тримав на задку, i рушив з нею на Бонiфацiя. Але тут уже пiднявся Лук’ян, вiдчiплюючи орчика вiд воза; вже Явтушок облишив свiй бiдацький снiданок i вирiшував для себе, чим би його краще озброiтись та чий бiк прийняти у бiйцi, яку вважав неминучою i навiть необхiдною для слiдства; брати Раденькi озброiлись люшнями й зайняли оборону бiля свого воза, а там пiдвiвся Павлюк iз трьома синами; Матвiй Гусак похапцем знiмав нашильники з дишла; готувалися до бою Скоромнi, що досi мали репутацiю тихих i вже аж занадто мирних людей; похапцем знiмали вуздечки з коней Безкоровайнi… Даремно Панько Кочубей, вибравшись на воза, закликав розбурхану громаду до миру.

Бiй грянув жорстокий i нестримний. Бубела орудував квачем в коломазi, не щадячи нi нових сорочок, нi облич. Лук’ян пробивався йому назустрiч, гамселячи орчиком не лише його прибiчникiв, а всiх, хто попадав пiд руку. Брати Раденькi билися, як леви, доки iх не розметав Бонiфацiй. Скоромнi – батько та два сини, що навiть iсти соромилися на людях, не те що битись, тепер зводили якийсь старий рахунок з Павлюками i так героiчно билися навкулачки, що Панько Кочубей, усе ще залишаючись на возi, був зачудований ними.

Вуздечки Безкоровайних падали на голови, як пращi. Явтушок бився вишневим батожилном, не примкнувши до якоiсь певноi сторони, вiн налiтав то на своiх, то на чужих, аж доки Матвiй Гусак не оперезав його залiзними цепками нашильникiв – за непослiдовнiсть, вiд чого Явтушок одразу опинився на боцi Бонiфацiя, тобто на боцi бiдноти, яку Бубела намiчав шмаровидлом, аж доки хтось не вибив iз його рук мазницю.

Бачачи, що мирний спосiб нiчого не дасть, Панько Кочубей висмикнув дишло з воза, занiс його якомога повище i вже ладен був опустити на голови тих нерозумникiв, цiлячись, певна рiч, у Бонiфацiя насамперед, як найiмовiрнiшого претендента на пост голови сiльради у майбутньому. Звичайно, вiд грабового дишла постраждав би не один Бонiфацiй, якби несподiваного удару з тилу не завдав головi цап Фабiян.