Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Лук’ян i сам мрiяв дiстати такий плащ для сльоти, бодай один на двох. Ясна рiч, Мальва не могла б ступити в ньому нi кроку, коли б не вiдкинула поли назад, заклавши руки за спину.

– А я побачила, що у вас топиться, знать, е нашi вдома…

– Заходь. Бувала ж колись. Данька, правда, нема. Я один…

Вона нiби чекала цього, сказала фурманичу на передку:

– Постiйте, Юхиме. Хтозна, коли й побачимось.

– Невже зовсiм вибираешся з Вавилона?

– Може, й зовсiм… Хiба тiльки й свiту, що тут?

Лук’ян поглянув на клунки, якими була заставлена бричка, кивнув, мовляв, розумiю.

Завважив:

– А плащ завеликий на тебе…

– З Клима Івановича, – засмiялася Мальва.

– Як тобi там, у комунi? На голубнику? Чи вже перебралася нижче?.. – посмiхнувся з окулярiв.

– А куди нижче?

– До Клима Синицi… Куди ж iще? Вiн один, ти одна… Одна ж?

– Нi, Лук’яню, я не одна…

– Облиш, Мальво… Безсмертнi лише боги, i то тiльки тому, що iх не було в природi…

– Нiхто не розумiе поетiв. Нi царi, нi простi люди… Вбили Володю… І що вiд того змiнилося у Вавилонi? Однаково комуна прийде сюди хоч рано, а хоч пiзно.

 – На ганку вона зупинила його. – Ось послухай:

Хвиля йде,

вал гуде —

бiлий, смiлий, срiбний, дрiбний,

нападе

на сухее баговиння,

на розсипане камiння

бiлим пломенем метнеться,

стрепенеться,

скине з себе все, що ясне,

й гасне…

………………

Чи вона

йде до дна?

…………………

i слугою

там вона довiку стане

й не повстане пiд вагою?

Чи полине

межи сестри, межи милi,

вiльнi хвилi,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потiм зрине,

i гучна,

i бучна,

переможно валом сплесне

i воскресне?[8 - З Лесi Украiнки.

]

Хата хоч i видалася Мальвi занедбаною, захаращеною, долiвка чорна, не стинькована, пилюки на нiй, як у Глинську, але пахло в нiй чоловiками, земними, творящими, димом вишневим та житнiм тiстом, що саме прагло до свого останнього сплеску, аби враз опасти й згаснути.

Лук’ян узяв ножа, зробленого з коси, тупим боком очистив тiсто, сполоснув руки в казанку.

Гостя тим часом скинула плащ, поправила рогачами жар у печi, пiдiйшла до дiжi, взяла обiруч i перенесла з лави на припiк, – мав би знати, що бiля тепла тiсто швидше поспiе. Лук’ян побiг у комору, внiс первачку, який тримав для Данька вiд простуди, поставив пiзнiх антонiвок iз тих, що Явтуховi дiти не встигли обнести, – велетенських, прозорих, нiби морськi перлини, налив двi чарки, та, згадавши, що нема хлiба, метнув пекти пiдпалка.