Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Поки вiн готував мiсце на черенi, Мальва здмухнула лопату, притрусила ii мукою, в одну мить виробила пiдпалка; дивовижа – у неi тiсто не липло до пальцiв, вона вмiла рятуватися вiд нього борошном, i через хвилю в хатi запахло хлiбом. Дiстала пiдпалок, обстукала його кiсточками, вже на столi розламала на кiлька шматкiв – вiн запарував, запах iще бiльше.

«Нi, е щось у цiй Мальвi», – подумав Лук’ян, коли вони цокнулися чарками.

Як гарно, невимушено вона вписалась у його днину, таку сiру й гнобливу, нiби хвиля, що впала на дно морське, а це раптом знову вирвалася на поверхню, заграла барвами; начебто все щастя Вавилона трималося на нiй, на Мальвi, а ось ii не стало – i життя посiрiло, загiркло, запрiснiло, немов тiсто без розчини, без дрiжджiв.

Призналася Лук’яновi, що iде далеко, аж за Москву, на тi самi курси, якi закiнчив колись Володя Яворський. Їде одна з усiеi комуни. Он яка честь!

Лише бiля ворiт попрохала:

– Не кажи Даньковi, що я була тут. І богiв хай облишить… Бувай!.

.

Іскрилася черiнь, коли Лук’ян згортав iз неi жар вишневий. Паляницi виробляв величезнi, на всю лопату, такi завбiльшки, як Мальва спекла б. Коли Данько повернувся, то не повiрив, що брат мiг витворити таке сам. Рум’янi шишки видувалися з паляниць у всi боки, у тi шишки гарно втирати здiр та часник, для Данька це була найкраща вечеря, i цiлком заслужена, бо сьогоднi вiн вибрався на самий дах Абiссiнii.

Ще того-таки дня комунар вiдвiз ii на станцiю, на вузькоколiйку. Поiздок iз Глинська ходив маленький, майже iграшковий.

Коли рушав, Мальва заплакала, а Клим Синиця стояв iз батiжком, посмiхався, не знав, що iде вона туди не одна – зачала дитинку вiд поета…

«Чула ще вiд Володi, що та Кострома далеко, що iхати туди кiлькома поiздами, а зими там такi бiлi, як костромськi собори. Так воно i е, Климе Івановичу, – напише йому в першому ж листi. – І Соснiн – це той самий, отой самiсiнький, що заснував нашу комуну. Вiн не вiрить, що Володi нема, що я була його дружина, то напишiть йому, Климе Івановичу… Не взяла кожушка, а тут дiстати важко, бо ж зима така, що плюнеш – i слина замерзае в повiтрi…» І полетять, полетять листи з бiлоi холодноi Костроми – теплi, людськi, наiвнi й чистi листи вiд Мальви Кожушноi.

Пiсля неi бiльше нiхто не поселявся на мансардi. Комуна перестала вивозити до Глинська червонi головки сиру, цей товар тут зник з обiгу. Клим Синиця жалкував за тим, хоч на душi стало йому нiби спокiйнiше.