Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Те зовсiм не означае, що штани тут малось нi за що, та сорочка була своерiдною вiзиткою для тутешнього шляхетства, вже й так залишиться, напевне, довiку: в якiй ти сорочцi?

Лук’ян мае великий хист до того, пiв-Вавилона в його вишиванках, i навiть iхнiй сусiд Явтух, якому вiн з великим натхненням оздобив сорочку ще до чвар. Тодi Прiся iще не починала сипати хлопчикiв для Явтушка, то вiн хизуеться сорочкою й досi. На котромусь фатальному хрестику Лук’ян, а з ним i Данько мають посиротiти…

Червоний клубочок на долiвцi перекидався дедалi нервовiше, непомiтно меншав, а коли Лук’ян знiмав окуляри, щоб протерти iх, то клубочок перепочивав, нiби щось живе.

Лук’ян завiв окуляри знедавна, рятуеться ними вiд короткозоростi, на те напоумив його Фабiян, довiвши особистим прикладом великi переваги цього, як вiн гадав, найгуманнiшого людського винаходу. Мати ж нiяк не може до того звикнути.

– І звiдки воно до тебе вчепилося?

– Що, мамо? – пiдводить Лук’ян своi окуляри до неi.

– Оте калiцтво твое. Слiпота…

– А менi байдуже. Я звик.

– То чи не вiд того, що тобi пупа втиналось до книжки? Хтось пiдсунув повитусi молитовничка. А букви маленькi-маленькi…

– Це того, якого Данько скурив?

– Спалив, негiдник, таку пам’ятку…

Даньковi ж – про це Лук’ян щойно довiдався – втиналось пупа до ложки, вiд того невситимiсть до iжi, а отже, й до роботи. Хiба знаеш, якого тебе загадують, коли з’являешся на свiт.

– А звiдки ж у Данька конокрадство? – поцiкавився Лук’ян.

– Соколюки тут нi при чiм. То я винна. В моему роду була колись ця хвороба. Дiда мого чумаки вбили. Волiв крав на чумацькiй дорозi…

– Волiв? – здивувався Лук’ян, радий за брата, що вiднинi той не такий уже самотнiй, як уявлялося досi.

– Дiд полював за диманами[5 - Воли темно-коричневоi мастi.]. На мастi тронувся. А Данько ж на чому?..

– Йому масть нiчого не важить.

Йому iнше.

– А що ж iнше? Грошi?.. Де ж вони?..

– Пригода, мамо… Хiба ви не помiтили, який Данько, коли крадений кiнь iрже у стайнi?.. Хоч до рани клади…

Дивна рiч, вавилонськi конi могли жити собi спокiйно, за якимись неписаними конокрадськими законами вони не будили в Даньковi жодних поганих пристрастей. Жертву ж обиралось у далеких селах. Зараз марив баским коником, якого випильнував на останньому глинському ярмарку.