Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Вже мав про нього всi конокрадськi притики, що з них починае жеврiти в грудях нова пригода: коник той з Овечого, невеличкого, але заможного сiльця, хазяiна звати Ларiоном Батюгом, на хатi дерев’яний пiвник стоiть…

– Клич того навiженого, – без зла в голосi попрохала мати, а про себе подумала: «На котромусь кiнському ярмарку зашмагають його дядьки батогами, й тобi, Лук’яньо, доведеться забрати його прах додому… Яке ганьбисько!»

Клубочок занишк пiд лавою, там за ним недремно пильнував кiт, чекаючи, поки той угамуеться зовсiм, аби перебрати вишивання в своi лапи.

Лук’ян метнувся на ганок.

– Що там, братику? – запитав чорнобородий Данько з бiлих снопiв, якими обставив точка так густо, що жодна зернина не могла б випасти у спориш…

– Мерщiй, Даньку!

– Гадаеш, так легко померти, як тобi здаеться? Зараз доб’ю снопа i прийду.

– Недарма тобi пупа пiдтято до ложки! – вихопився Лук’ян на братiв непоспiх.

– До чого-до чого?!

– До тiеi щербатоi ложки, з якоi ти й нинi iси.

– А тобi ж до чого? – поцiкавився Данько.

– Менi? Коли хочеш знати, до молитовника!

– Я ж то думаю, чому ти в нас така бозя! – розсмiявся Данько. Вибравшись зi снопiв, вiн затримав Лук’яна на ганку.

– Це й усе, що вони збиралися нам сказати перед смертю?

– А що, хiба тобi не цiкаво, чому ти такий живеш на свiтi?

– Який? Ну ж бо, ну, я хочу почути…

І дав «бозi» гарного запотиличника. На ганку виник шпаркий бiй, що скiнчився миром, як завше.

Але ж смерть не могла чекати, i коли обидва зайшли до хати в синiвськiй покорi та печалi, то в них уже не було матерi, лише кiт грався долi червоним клубочком, котив його лапами, наче жаринку, вибрав собi час для забавки.

Матерi не люблять, щоб дiти бачили, як вони вмирають. Тiльки совiсно стало обом за свою бiйку на ганку. Хлопцi й ранiше полюбляли почубитися нi за що, але материн макогiн мирив iх в одну хвилю, тепер вiн висiтиме на шворцi бiля мисника, навiть якщо вони й убиватимуть один одного на смерть.

Уже заради того одного iй належало б жити. В кожнiй хатi мае бути свiй миротворець.

Тiльки запалили свiчку пiд образами, як прилетiв батько на ii смерть i накрив iй бiлим рушником очi, бо ж самi вони не здогадалися б те зробити. Батька задушено в глиняниках за панський скарб, який дiстався йому, коли розбирали пана. Задушено посторонком.