Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Хiба б iх шукали по всiх усюдах, хiба ж то вони такi злочинцi, що конче iх мали судити до розстрiлу… А за вiщо, спитатися б Македонського? За те, що вони викопали панську скриню, яку iхнiй батечко запахторив пiд грушею хтозна-навiщо? Чи, мо’, за булаву Конецпольського, про якого вони довiдались уже там, у тюрмi, од людей начитаних, що вiн посадовив колись на палю не одного iхнього предка?.. Якщо власть несправедлива, то вони й вирiшили рятуватись од неi, що й зробили цiеi ночi. Ну а нинi то й мови нема, що iх розстрiляють, якщо товариш Синиця не зглянеться на них та не вiдпустить з миром зi свого вiзка… На передку мовчали, то запитали вiзницю якнайпалкiше: що вiн докладае на тому, якщо подаруе життя двом загнаним суб’ектам, котрi так тихо зiйдуть iз вiзка, що вiн того й бачити не буде…

Нагана заховав до кишенi, але вiд того на вiзку нiскiльки не послабла його диктатура.

І вiрив, i не вiрив iм. Якщо вiдкопують зброю, то вже, напевне, для того, аби застосувати ii. Проти кого збиралися йти цi два бранцi на рiзних полудрабках?

Лук’ян попрохав дозволу пiдняти ноги, бо зовсiм отерпли.

Данько ж тихо плакав до вижатого степу, ноги йому також задеревiли й були непридатнi для втечi. Далi i йому було дозволено пiдняти ноги на вiзок. «Бачиш, Даньку, що вийшло з нашоi втечi?» Данько зовсiм занепав духом…

Удалинi замалювався Глинськ, спершу двома церквицями, а далi всiм, чим вражають такi мiста на вiдстанi. Зблизька вони дещо втрачають, усе ж не перестають залишатися собою, з отим поденним та повiчним перебiгом життя, яке iх тримае на свiтi.

Глинськ – мiсто багнюче восени, курне влiтку та неймовiрно холодне в зимовi мiсяцi, бо лiсiв поблизу нема, доводиться грiтися соломою, то нагрiвок не вельми який, але i його вистачае ледь до середини зими, тодi починаеться пагубна холоднеча, що спричинилася до появи в тутешнiх мiсцях крилатого вислову: «Холодно, як у Глинську». Мiсто все на горбах, усе докопалося до глини рудоi, а мiсцями навiть до бiлоi, i тепер високi стрiмкi виспи здалеку скидаються на крейдянi гори, вiд яких вiддае холодом навiть улiтку.

Через оту свою природжену бiднiсть та неухватнiсть Глинськ довгий час вважався вiльним мiстом, хоча й не мав на те анi знаменитого магдебурзького права, яке мав Вавилон за литовського князя Ягайла, анi якоiсь iншоi високоi грамоти, окрiм тисячi горбiв, на яких народжувалися волелюбнi дiти, та зграi кажанiв плодилися у виспах.