Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

На кожному кроцi Соколюки знаходили себе пограбованими коли не самим Явтухом, то його дiтками, могли скаржитися зараз хiба що один одному або ж своему дорогому дядечку в третiх Паньку Кочубею, в життi якого жодних iстотних змiн за час iхньоi вiдсутностi не сталося. Дядечко i далi перебувае головою, а заодно облагороджуе пiзнiх кабанцiв, сподiваючись колоти iх десь перед великоднем наступного року.

Коли Соколюки проiздили повз сiльраду, на ганок вийшов Бонiфацiй i привiтав iх так, наче вони поверталися од вiтрякiв.

Кармелiт був вражений не так тим, певна рiч, що iх вiдпущено, – се його мало обходило, – як тим, що iм повернуто скриню.

– Гей, а що маете в скринi? – запитав Бонiфацiй, не сходячи з ганку.

Замiсть вiдповiдi Лук’ян постукався кiсточками об вiко, те означало, що скриня порожня. Зате на скринi маемо дiвчину, – показав прозорим жестом на Даринку.

Коли вони обидва добилися до хати – один з баштана, а другий iз лугу, – Даринки вже не було, а на лавi сидiв Фабiян, який пилочок iм не передавав, але до Клима Синицi прохати за них ходив.

Інакше кукурiкати б iм у Глинську ще довго. Вiн присоромив iх за Даринку й сказав, що на iхньому мiсцi притримав би це дiвчисько до лiпших часiв, хати воно не пересидiло б i хлiба не переiло б, ще й зарiбок вiд череди приносило б на гурт. Лук’яньо хотiв було завернути Даринку, але Данько зупинив його:

– Стривай, братику, ти тут, либонь, не один…

Явтух спав, то Прiся скористалася з того, причепурилася, подалась до сусiдiв.

Бiля двору стрiла Даринку.

– Що, йдеш од них?

– Іду…

– Жаль. Звикла до тебе… І хлопчикам моiм ти сподобалась. Хай би вже, думаю, вростала тут… Парубки ж бо гарнi. Що один, що другий…

– Вiдвикнете, тiтонько, – посмiхнулася Даринка.

– Ого, яка ти колюча, – зауважила Прiся.

Зачеплена тим гордим дiвчиськом, Прiся повернулася пiд грушу, постояла бiля воза i, впевнившись, що Явтух спить мiцно (то на дощ), тихцем вiдсунула дошку в парканi, вiдтак, поклавши ii знову на мiсце, майнула до Соколюкiв.

Фабiян пiдстригав Данька перед купiллю, посадовивши його на маленькому ослiнчику побiля вiконця. Менший Соколюк порався бiля печi, грiв у велетенському чавунi воду для старшого. Даринка виявилася дуже здогадливою, наносила води повну дiжечку, маленьке зелене жабеня плавало в нiй i втiкало на дно, як тiльки Лук’ян зачерпував воду мiдною квартою. То Даринка наповнювала дiжечку вночi або ж на свiтанку й ненароком принесла це криничне жабеня.