Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Це було ризиковано, бо в таких випадках його приводив додому цап, хазяiн при тому тримався за лiвого рога, на якому все чiткiше проступали кiльця цапового многолiття, i в такому еднаннi мiг дiйти куди завгодно. Десь на половинi дороги вiн згадав було про цапа, але нiяк не мiг спам’яткувати, де той запропастився. Полишений пiдмоги товариша, прилiг перепочити на морiжку, посеред гори, i заснув там безклопiтно. Соколюки також дiйшли краю, один опинився на лавi, а другий поринув у подушки.

Явтух цього разу пересилив Прiсю, i коли в ii високих грудях, якi вiн ставив над усе, задихав сон, тихенько встав, зодягся, перехрестився до образ?в, що свiтили з темряви мертвими очима, а по хвилi вже вiдхилив свою дошку в парканi (кожне з них мало свiй потаемний хiд до сусiдiв, у Прiсi – для позичок, у Явтуха – для боротьби з сусiдами) i не без певного ризику для життя пробрався в подвiр’я Соколюкiв.

Скриня стояла на возi, i Явтух не повiрив очам своiм – за всiма припущеннями Соколюки мали б прибрати ii i, певна рiч, не прибрали лише тому, що на радощах забули про неi.

Булава Конецпольського засяяла в його уявi всiма рубiнами, а крiм того, вiн сподiвався знайти в скринi ще дещо, принаймнi меч йому не завадив би нiскiльки, надто тепер, коли вiн знову опинився вiч-на-вiч iз сусiдами. Добравшись до воза, Явтух довгенько просидiв пiд ним навпочiпки, прибiгла Мушка, полизала йому руку – з жодною жiнкою вiн не шепотiвся ще так лагiдно:

– Мушко, Мушенько, це я, хiба ти не впiзнала мене?..

Улестивши суку, тепер мiг дiяти рiшучiше.

Явтух вилiз на воза, ще там порався деякий час, а тодi обережно пiдняв вiко. Зi скринi пахнуло у нiздрi чортячим духом, а замiсть гетьманськоi булави, яка ввижалася йому, на Явтуха глянуло майже живе обличчя, далi з темряви випiрнули велетенськi холоднi роги i хвiст, якого вже домалювала, напевне, його уява.

– Чорт! – скрикнув Явтух i звалився з воза на землю.

Вiд того скрику, а може, вiд струсу, прокинувся сновидець на лавi, вiдчинив вiкно й, побачивши невiдомого бiля воза, заволав:

– Лук’яню, Лук’яню, нас грабують!

Заки вибрались iз хати, то застали лише цапа, який потягувався у скринi.

– Як вiн там опинився? – здивувався Данько, а Лук’ян на те лише розвiв руками:

– Взагалi починае дiятися щось неймовiрне, виявляеться, iх було двое, один нiзащо не мiг би запхати цапа до скринi.

– ?Чорт!  – скрикнув Явтух i звалився з воза на землю.

Зняли скриню, витрусили з неi цапа, i той пошкандибав додому.