Отаман Іван Сірко

Вона сiм лiт пробувала,

Сiрка Івана в очi не видала…

Вiдомо, що вона сильно хворiла i ii возили до одного з киiвських печерських монастирiв для «зцiлення тiла та духу». Лише в 1654 роцi Софiя, приiхавши до Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, що пiд Лубнами, отримала зцiлення вiд мощей Константинопольського патрiарха святого Афанасiя.

Дума про Сiрчиху змальовуе важку долю Софii, дружини козака, який довгi мiсяцi й навiть роки перебував у военних походах та на Запорожжi.

За народною думою, Софiя Сiрчиха була письменною.

Варто вiдзначити й те, що в народнiй думi Софiю називають удовою, тож стае зрозумiло, що вона поховала свого чоловiка.

Історик Д. Яворницький з'ясував, що доньки кошового вийшли замiж i, отже, Іван Дмитрович мав i двох зятiв: «один – Іван Сербии, а другий – Іван Артемiв, перший – козак з лiвоi сторони Днiпра, а другий – козак Харкiвського полку, обидва мешканцi слободи Мерефи».

Дослiдники вважають, що зятем Івана Сiрка був Іван Федорович Сербии, лубенський полковник (1657—1658).

Проте е й iнша версiя, згiдно з якою зятем отамана був Іван Юрiйович Сербии, згодом сотник Мерефи. Вiн був родом iз Правобережноi Украiни. Як свiдчать документи, у 1682—1684 роках вiн прагнув повернутися в батькiвськi краi, але московськi воеводи, взявши в заручницi його дружину, змусили його вiдмовитися вiд цих намiрiв. Вiдомо, що Іван Юрiйович Сербии керував будiвництвом укрiплень на Ізюмськiй лiнii, обiймав посади соколовського сотника та харкiвського полковника (1687—1691).

В І. Сербина лишилася дочка Євдокiя.

Друга донька кошового була одружена з мереф'янським козаком Харкiвського полку Іваном Артеменком, вихiдцем iз Правобережжя. У посаг вiд свого тестя вiн отримав слободу, яку згодом стали називати його iм'ям – Артемiвка бiля Мерефи.

Будучи мереф'янським сотником Харкiвського полку, Іван Артеменко виконував особистi доручення свого тестя І. Сiрка до белгородського воеводи Григорiя Ромодановського та гетьмана Івана Самойловича.

На початку 90-х рокiв XVII столiття, пiсля спустошення Мерефи татарами, переселився на Воронежчину, де обложив слободу Битюг. Дослiдники також установили, що вiн iнколи навiть називав себе Сiрком, мабуть прагнучи посилити свiй авторитет i вказуючи на родиннi зв'язки з вiдомим та шанованим отаманом.

Помер Іван Артеменко, найiмовiрнiше, на початку XVIII столiття.