Отаман Іван Сірко

Дума про Сiрчиху-Іваниху говорить, що славний кошовий отаман мав двох синiв – старшого Петра та молодшого Романа:

Тiльки собi двох синiв мала:

Первого сина – Сiрченка Петра,

Другого сина – Сiрченка Романа.

Вона iх до зросту держала

І ще од них слави-пам'ятi по смертi сподiвала…

Архiвнi джерела засвiдчують, що старший син Петро Іванович Сiрко був одружений iз донькою представника молдавськоi знатi Мiхая Хiнкула, гармаша, сердара, одного з керiвникiв повстання проти молдавського господаря Георгрiя Дуки.

У липнi 1673 року козаки здiйснюють вдалий похiд на Крим, але для сина кошового Івана Сiрка вiн став трагiчним: пiд час цього походу вiн загинув недалеко вiд «трьох зелених байракiв», що були аж за рiчкою Тор, через зраду свого джури Голуба Волошина. Дума ж описуе пошуки Петром разом iз його джурою та, ймовiрно, товаришем на iм'я Пилип Мерефiянський свого батька – Івана Сiрка. Дума iсторично правдиво повiдомляе про загибель Петра Сiрка. Разом iз ним гине i його товариш:

Козаки до Сiрченка Петра словами промовляли:

«Сiрченку Петре! Не безпечно себе май,

Коней своiх козацьких од себе не пускай».

А Сiрченко Петро на тее не повiряе,

Пiд тернами-байраками лягае-спочивае,

Конi своi козацькi далеко од себе пускае…

Не успiв Сiрченко Петро мiж турки-яничари вбiгати —

Мiг йому Голуб Волошин з плеч головку зняти.

Тогдi турки Пилипа Мерефiянського округ оступали,

З плеч головку козацьку знiмали…

Як свiдчать iноземнi джерела, другий син І.

Сiрка – Роман – був досить вiдомим та досвiдченим воiном. Тому про нього були складенi пiснi та перекази:

Ой Лимане, Лимане,

Ти, Сiрку Романе,

Да гей же ти, Сiрку Романе!

Ой що будем робити,

Нема козакам по чарцi горiлки де взяти,

Да гей же, де взяти!

Другий син був одружений iз дочкою вiд першого шлюбу гетьмана Лiвобережноi Украiни Івана Брюховецького. Як свiдчать документальнi джерела, його батько навiть вiдрядив сина з сотнею козакiв на службу до польського короля Яна III Собеського.

По смертi шанованого ним кошового, король узяв юнака пiд свою опiку, про що й повiдомив запорожцiв: «Сина уродзонного Сiрка, сина так великого мужа i вождя, вiдважного борця за цiлiснiсть християнства, ми притулили до себе i взяли пiд опiку, щоб показати свiту, як ми вдячнi рицарськiй працi його батька, сина пригорнув до себе завдяки пам'ятi й заслугам його батька».