Отаман Іван Сірко

Дорошенка, а мiг блискавично швидко перейти на бiк його ворогiв – П. Суховiя та М. Ханенка, а потiм знов i знов виступав проти двох останнiх, пiдтримуючи П. Дорошенка. Така поведiнка кошового аж нiяк не свiдчила про брак принциповостi у важливих полiтичних питаннях чи у ставленнi до можновладцiв, а, навпаки, засвiдчувала його пересiчне вмiння прораховувати ситуацiю, правильно орiентуватися в обставинах, що склалися, приймати оптимально можливi та необхiднi рiшення. Полiтичним кредо отамана була народна мудрiсть: «Нужда закон мiняе».

І тому, як вiдзначають сучасники та iсторики, вiн часто дiяв вiдповiдно до своеi улюбленоi приказки.

Незважаючи на протекцiю росiйського царя в перiод Украiнськоi революцii середини XVII столiття, очоленоi Богданом Хмельницьким, запорожцi продовжували вважати себе людьми вiльними й нi вiд кого не залежними. Вони були лицарями, якi залишали за собою право в разi необхiдностi, виходячи з iнтересiв та потреб запорозького товариства, самостiйно вирiшувати питання оголошення вiйни чи укладання миру з державами та налагоджування вiдносин iз володарями сусiднiх краiн.

Саме тому, що кошовий отаман Іван Сiрко з дiда-прадiда належав до лицарського товариства, вiн, поважаючи сiмейнi традицii, завжди залишався вiрним лише козацькiй правдi та свободi.

Запорожцi були переконанi, що рiвного iхньому кошовому отамановi звитяжця в цiлому свiтi не було й бути не може. За козацькими переказами сам Бог посприяв І. Сiрковi в тому, що вiн не тiльки перемагав у двобоi з ворогом, а мiг здолати й нечисту силу.

Народна легенда твердить, що «рiчка Чортомлик через те й зветься так, що в нiй Сiрко убив чорта: той тiльки мелькнув догори ногами, коли кошовий луснув його з пiстоля. Убивши чорта, вiн звiв на тому мiсцi свою Сiч».

Такий авторитет І. Сiрка серед козацтва був невипадковим. Сучаснi iсторики наголошують на його участi в козацькому повстаннi 1637—1638 рокiв, очоленому П. Павлюком, Д. Гунею та Я. Остряницею. Саме пiд час запеклих боiв пiд Жовнином, утративши надiю на успiх, Я.

Остряниця з кiлькома сотнями повстанцiв переправився через Сулу в межi Московськоi держави. Так, І. Сiрко опинився на Слобожанщинi, де й займався протягом декiлькох рокiв осадництвом – заснуванням нових козацьких слобод. Вiн командував мiсцевим козацьким гарнiзоном, постiйно вiдбиваючи татарськi напади.

Знову ми зустрiчаемося з Іваном Сiрком у вереснi 1644 року пiд час переговорiв у Варшавi козацьких старшин (серед яких був i вiйськовий писар Б.