Отаман Іван Сірко

Хмельницький) iз послом Францii графом де Брежi. Саме граф порадив кардиналовi Дж. Мазарiнi взяти козакiв на службу.

У жовтнi 1645 року полковник Сiрко, або, як його називали французи, «Seri», у складi 2,5-тисячного запорозького вiйська разом з армiею принца Конде бере участь в успiшнiй облозi фортецi Дюнкерк у Францii, захопленiй iспанськими вiйськами. Повернувшись iз-пiд Дюнкерка на Слобожанщину, вiн продовжуе перебувати на царськiй службi, займаючись осадництвом.

Вiрогiднi iсторичнi вiдомостi про дiяльнiсть кошового пов'язанi з подiями Украiнськоi революцii середини XVII столiття та його участю в битвах пiд проводом Богдана Хмельницького.

Іван Сiрко був найтиповiшим представником козацького стану i втiлював найхарактернiшi риси й особливостi справжнього запорожця. Розумiючи це i справедливо вбачаючи в ньому лiдера, козаки дванадцять разiв поспiль обирали його своiм кошовим отаманом. Але запорозька вольниця, що не терпiла будь-яких обмежень, хоча й дуже часто дозволяла собi позбавляти Сiрка посади кошового, знову й знову зверталася до нього, як «притомленi дiти до могутнього орла», з проханням очолити iхне товариство, стати iхнiм командиром на час военного походу.

Роздiл третiй

І. Сiрко: людина й особистiсть

Ім'я кошового Івана Сiрка завжди було оточене ореолом непереможностi, мужностi та слави. Його часто порiвнюють iз Чингiзханом або Тамерланом. Д. Яворницький так описуе запорозького отамана: «І за характером, i за всiма своiми дiями Сiрко являв собою тип справжнього запорожця.

Вiн був хоробрим, вiдважним, завзятим, не завжди стiйким, не завжди вiрним своiм союзникам; вiн любив iнодi погуляти, i добре пiдвипити, i в хмелю показати свiй козацький запал…»

І хоча вiрогiдного портрета кошового iсторiя не зберегла, антропологiчнi дослiдження його останкiв дозволили вченим минулого столiття бiльш-менш точно вiдтворити основнi риси його зовнiшностi.

На зрiст вiн був трохи вищий вiд середнього (174—176 см), мiцноi статури.

Мав правильнi риси дещо вилицюватого обличчя. Нiс прямий iз горбинкою. У нього було рудувате волосся. Сучасники зазначали, що Сiрко мав «Божий знак»: на нижнiй губi кошового отамана з правого боку була родима пляма червоного кольору.

Тож подав з милосердя, iз Божоi ласки, i сприяння

Козака iм одного, поклавши свiй знак – карбування:

З боку правого знак на губi, як червоний плат, сяе,

Тож Сiрком i назвали, як сторожа-пса, що усяк зневажае.