Отаман Іван Сірко

Отак Бог його вибрав…

Великий гетьман коронний, майбутнiй король Речi Посполитоi Ян Собеський, який добре знав Сiрка, писав: «Сiрко – чоловiк дуже тихий, поступливий, лицарський i, здаеться, дуже зичливий…»

Славнозвiсний козацький ватажок був глибоко релiгiйною людиною, безсрiбником, навiть аскетом, рiдко споживав мiцнi трунки. Вiн робив пожертви на храми та монастирi, зокрема опiкувався Свято-Покровським храмом на Сiчi та Спасо-Преображенським Межигiрським монастирем у Киевi. Сiрко добре знав Святе Письмо: у своiх листах вiльно цитуе псалми.

У повсякденному життi намагався дотримуватися християнськоi заповiдi всепрощення. Повертаючись iз военних походiв на Сiч, як свiдчить козацький лiтописець С. Величко, кошовий отаман «спершу вiддав хвалу Всесильному своему помiчниковi Богу й молебну подяку з усiм вiйськом Пресвятiй Дiвi Богородицi».

За джерельними свiдченнями, Сiрко був фiзично сильною людиною, мав глибоке почуття власноi гiдностi й вирiзнявся почуттям гумору та дотепнiстю.

Одного разу на бенкетi, влаштованому польським королем Яном Собеським у Ладижинi, Сiрко, пообiдавши, вийшов iз-за столу.

Повернувшись, вiн побачив, що його мiсце зайняв полковник Павло Лисиця, мабуть позаздривши тiй шанi, з якою ставилися до вiдважного козацького старшини. При цьому полковник зауважив на адресу Сiрка: «Завжди була важливiшою лисяча шуба, нiж гостра шерсть куделя чи вовка, така груба». На такий закид заздрiсника отаман вiдповiв:

«Правда, що лис е хитрiшим, нiж будь-який домашнiй звiр, але, звичайно, лисиця перед Сiрком мусить смердiти у своiй шкурi, а якщо хто е невдячним, той i не гiдний пошани».

Сiрко взяв зарозумiлого полковника П. Лисицю за плече й викинув iз-за столу, промовляючи: «Лисицi треба ховатися зi страху у нору, iнакше Сiрко ii розкудлить!»

І хоча життя кошового позначене участю в постiйних вiйнах, звитяжних битвах iз ворогом, супроводжуваних неабиякою жорсткiстю, вiн залишався великодушним i безкорисливим. Нiколи в запалi битви не переслiдував ворога, що вiдступав, а в позавоенний час нiколи не брав здобичi й не чинив розбою.

Нi сучасники, нi народнi перекази не звинувачують Сiрка в жорстокостi заради жорстокостi.

Не чинив вiн нiчого для слави й пожитку свойого —

Все для Бога та вiри, для бранця i все для Хреста пресвятого!

Вiн вiдпускав бранцiв-немусульман без викупу, вимагав доброго ставлення до бранцiв-мусульман i евреiв. С. Величко повiдомляв, що пiд час одного з походiв полоненим, якi прийняли християнство, І.