Петро Гулак-Артемовський

Будучи завзятим мисливцем, князь Ксаверiй Любомирський мрiяв про великi лiсовi угiддя й тому, маючи таку нагоду, промiняв фельдмаршалу росiйських вiйськ, князю Григорiю Потьомкiну-Таврiйському своi Смiлянськi маетки (до яких входило й Городище) на його Стародубськi угiддя в Литвi.

У 1768 р. городищани стали учасниками Колiiвщини, пiд час якоi тимчасово звiльнилися вiд польських феодалiв.

1793 р., пiсля приеднання Правобережноi Украiни до Росiйськоi iмперii, Городище стало волосним центром Черкаського повiту, з населенням близько 3700 жителiв.

З часом населення мiстечка зростало за рахунок вихiдцiв з iнших сiл, якi знаходили тут роботу на видобутках гранiту та зеленкуватоi пластичноi глини, з якоi виготовляли цеглу.

Основою господарського життя було землеробство, в якому панували вiдсталi способи обробiтку землi. Наприкiнцi XVIII ст. у Городищi розвинувся чумацький промисел. Нелегку долю городищенських чумакiв змалюе згодом П. П. Гулак-Артемовський:

Як з Городища чумак пiшов в Крим за сiллю,

В дорозi нидiе двадцяту вже недiлю,

Обшарпавсь до рубця, в кала мазь облiпився…

Терпить нужду й бiду, пропасницю й гострець.

По смертi князя Г. Потьомкiна його спадок було роздiлено мiж спадкоемцями. Городищенське помiстя перейшло до генерала М. Висоцького.

З часом М. Висоцький промiняв Городище та прилеглi землi на Вiльшанський маеток генерала В. Енгельгардта (у його племiнника П. Енгельгардта служитиме козачком Тарас Шевченко).

Саме донька В. Енгельгардта – Олександра Бра-ницька (небога i коханка фаворита Катерини ІІ князя Г. Потьомкiна) отримала у посаг Городищенськi маетки та землi, коли одружилася iз графом Францiшком Ксаверiем Брани-цьким, коронним гетьманом польських вiйськ.

Для ефективного управлiння маетками Браницькi роздiлили своi землi на сiм територiальних ключiв, одним з яких був Городищенський, що складався з мiстечка Городище, сiл Млiiв, Валява, Деренкiвець, Орловець, Завадiвка, Черепин, Свинарка, Бурти, Калинiвка, Мельникiвка, Хлистунiвка, Ксаверове, Журавка, Теклiне, Ольхiвчик, Миропiлля, Старо-сiлля, Смоляна Буда i Буда-Орловецька.

Пiсля одруження iхньоi доньки Єлизавети Ксаверiвни з графом Михайлом Воронцовим у 1820 р. (а згодом i свiтлiйшим князем i фельдмаршалом) Городище iз землями перейшло у iхне володiння й стало частиною Мошногородищенського маетку.