Петро Гулак-Артемовський

З часом величезний маеток перейшов у спадок iхньому синовi князю Семену Воронцову, який, позаяк не мав змоги його навiдувати й особисто вести в ньому справи, адже постiйно перебував за кордоном, подарував маеток та всi прилеглi до нього землi своiй племiнницi (небозi) графинi Катеринi Балашовiй, яка залишалася власницею Городища аж до подiй 1917 року.

Роздiл третiй. Городищенська Гулакiвщина: «родинне гнiздо»

Мiсцевiсть, де розташовувалась родинна садиба Гулакiв-Артемовських, серед мiсцевих i нинi називаеться Пiщана.

Колись це був хутiр, i саме тут прадiд композитора Патрикiй у 1742 роцi придбав 60 десятин землi.

До наших днiв на Пiщаному збереглися мiсця, пов’язанi з дитинством малого Петра: р. Вiльшанка, ставок, яр Макiтерцi, гори Кучугури. Але не збереглося в Городищi жодноi будiвлi, яка б несла в собi пам’ять про родину Гулакiв-Артемовських. Покровську церкву, в якiй з дiда-прадiда правили службу Гулаки-Артемовськi, землячками-нащадками, одурманеними iдеологiею радянськоi системи, було занедбано й розiбрано, кладовище з родовим склепом, у якому спочивали останки славетного роду, спаплюжено i зрiвняно iз землею, а прах розвiяно за вiтром.

Саме стiни й образи Покровськоi церкви бачили хрещення першого украiнського байкаря й ректора Харкiвського унiверситету – Петра Гулака-Артемовського та його небожа, видатного спiвака й автора першоi украiнськоi опери «Запорожець за Дунаем» – Семена Гулака-Артемовського.

У Покровськiй церквi правило службу не одне поколiння Гулакiв: отцi Патрикiй, Петро, Степан, Василь – iхнi прадiд, дiд, батько i дядько.

З iхнього прадiда й почалася родинна служба в Покровськiй церквi.

1742 р. у Городищi було збудувано церкву на честь Покрови Пресвятоi Богородицi й запрошено служити в нiй Патрикiя Гулака-Артемовського, який на той час вiв службу в Черкасах. За свiдченням старожилiв, неподалiк вiд Покровськоi церкви був будинок священика, подiлений на двi частини. Одна слугувала обiйстям для його родини, а у другiй розташовувалась маленька церковноприходська школа, в якiй навчались грамоти дiти городищан.

І хоча церкву було зруйновано (у радянськi роки пiд час боротьби з «релiгiйним опiумом»), пам’ять про неi й нинi живе у спогадах старожилiв. Уродженка мiста О. Середа (Бiлашенко) так описувала По-кровську церкву: «Вона була дерев’яною, великою i красивою, стояла над рiчкою, i дверi були над бугром. до церкви ходила з мамою i сестрою, i хрестили мене в цiй церквi.