Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

– А рюкзак iз документами i мобiльними телефонами з розбитоi сепарськой колони вам Волинський передавав?

– Якоi колони? – тут настала черга генерала присiдати.

Довго довелося йому розтлумачувати, що до чого, але в результатi наступного дня наш прикордонний загiн вiдправився на мiсце постiйноi дислокацii, а пiдполковник Волинський служить досi, правда, в тому ж самому званнi. Трьох наших товаришiв випустили з полону через чотири мiсяцi, обмiняли пiд ялиночку.

Так ми дивом i майже без утрат проскочили «Іловайський котел».

А Серьога Кабан потрапив до моргу.

Життя та смерть Сергiя Кабана

Чому Кабан? Тут вiдповiдь очевидна, вiн за фiзичними параметрами – найбiльший у загонi боець. Але в кожному позивному, в кожнiй новiй назвi людини, яка змiнюе спосiб життя i приймае вiйну, а разом iз новим способом життя i вiйною – змiнюе i ставлення до життя i смертi, е не лише звучання, зовнiшня сторона, спостереження товаришiв або дитячi мрii – Серьога Кабан виявився людиною до неможливостi впертою.

І коли iх, харкiвських добровольцiв, якi написали заяву до батальйону територiальноi оборони, в травнi, як останнiх, турнули з Кiровограда, пославшись на формальностi, по прибуттю додому вiн написав довгу петицiю на сайт державноi прикордонноi служби: мовляв, Батькiвщина що, не потребуе прикордонникiв, якi мають досвiд служби?

З’ясувалося, що якраз тепер i потребуе, але Харкiвський прикордонний загiн вже повнiстю сформований.

– А який ще несформований? – запитав, ледь стримуючись, щоб не зарядити в нахабну пику, у вiйськкоматi.

– Зараз формуеться новий пересувний загiн для несення служби в зонi антитерористичноi операцii. Поiдете на навчання?

– Хоч так уб’ють, хоч так, – жартував Сiрий в окопах пiд обстрiлами мiнометiв за контрольно-пропускним пунктом «Успенка», згадуючи слова дружини: «Повернешся, я тебе вб’ю!»

Про намiр пiти добровольцем вiн повiдомив кохану в момент, коли останне з необхiдного – нiж i ложка – пакувалося в наплiчник. Вiн сидiв навпочiпки перед диваном, розклавши речi з шафи i шухляд, i дивувався, скiльки за тридцять чотири роки життя накопичилося усiлякого непотрiбного барахла.

На стiнi цокав великий годинник iз гирьками. Ходики Кабан любив. Йому подобалося врiвноважувати iхнiй хiд, витирати пил iз ланок довгого звисаючого мiдного ланцюжка, розглядати малюнок – гiрський пейзаж iз рогатими оленями – на циферблатi. Зозуля, щоправда, давно зламалася, та Кабан вирiшив, що так навiть краще.