Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

– Ти що, Сiрий, яка операцiйна? Наш головлiкар – головний сепаратист в Амвросiiвцi, вiн учора тут цiлий вечiр площею з прапором «денеер» скакав!

– Так вiн же мене оперував! Я ж кричав ще, пам’ятаеш, поки наркоз не взяв: «Як ми iм дали, козлам!» – розповiдав, як я з кулемета сепарiв мочив!

– Ну, як лiкар i людина вiн нормальний, але не на нашому боцi. Сам вiн доповiдати про тебе не пiде, але якщо запитають, вiн правду скаже.

– Але тодi менi хана!

– Але i допомагати тебе шукати вiн не буде, не така людина.

Отже, не переймайся, шанс е.

Вся ця розмова вiдбулася, поки Кабан, якого пiдтримувала Нюся, добирався по стiночцi до лiфта, який опустив iх униз. Вони вийшли через чорний хiд на вулицю, i, повiльно переходячи вiд кущiв до стiни, вiд стiни до паркану, вiд паркану – до дерева, пiдiйшли до дуже дивноi споруди, точнiше, не споруди, а звичайного залiзничного вагона, наполовину закопаного в землю.

– Це що?

– Давай швидше. Морг.

– Морг?

Вхiдних дверей у вагон не виявилось, як i схiдцiв, – вiд землi поклали дошки, по яких вони спустилися в тамбур, вхiд виявився низьким, Кабановi довелося злегка пригнутися.

Нюся дiстала ключi й вiдкрила дверi, з темноти дмухнув неприемний затхлий запах.

– На, тримай, – дала Кабановi двi маски на обличчя, хлюпнула на них якоiсь медичноi рiдини, щоб не так вiдчувався трупний запах, швидко дiстала з купе провiдникiв двi ковдри i посвiтила перед собою лiхтариком. У проходi, за метр-пiвтора вiд дверей, один на одному лежало з десяток трупiв.

– Хапай за краi пiдстилки, – всi небiжчики мали пiд собою якiсь ганчiрки або ковдри. Не вiдчуваючи болю, Кабан схопив жовте чи то вiд iржi, чи то вiд кровi простирадло пiд трупом у камуфляжi.

– Посувай, тiльки акуратно, – скомандувала Нюся.

– Ти ж не хочеш сказати, що я…

– Так, ми зараз iх розсунемо, ти ляжеш униз, а я привалю тебе згори iншими.

Трупи вже заклякли, тому посунути iх виявилося легше, нiж думав Кабан. На вигляд небiжчики в камуфляжi вiддавали жовтизною, неначе iх накачали парафiном, i виглядали роздутими, вони були важчi.

Натомiсть два дiдусi й старесенька бабця виявилися легкими, як пушинки, маленькими, зморщеними, висохлими, немов мумii. Нюся прагнула спорудити над Кабаном щось типу халабуди таким чином, щоб небiжчики не торкалися прикордонника, i вiн мав унизу невеликий простiр для того, аби перевертатися зi спини на правий бiк i мати можливiсть мiняти бинти на ранi.